Application of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Georgia v. Russian Federation Dispute)

Abstract

Four days later aftermath of the armed conflict that broke out between the Parties in the Georgian territories of South Ossetia and Abkhazia (on August 8, 2008), on August 12, 2008 the Republic of Georgia instituted proceedings before the International Court of Justice (hereinafter – the Court) against the Russian Federation relating to “its actions on and around the territory of Georgia in breach of CERD (the 1965 International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination)” [1]. Georgia alleged that Russia “practised, sponsored and supported racial discrimination through attacks against, and mass-expulsion of, ethnic Georgians” in the two territories in violation of Russia’s obligations under the CERD. Georgia’s Application was accompanied by a Request for the indication of provisional measures in order “to preserve its rights under CERD to protect its citizens against violent discriminatory acts by Russian armed forces, acting in concert with separatist militia and foreign mercenaries”. On 15 August 2008, having considered the gravity of the situation, the President of the Court, acting under Article 74, paragraph 4, of the Rules of Court, urgently called upon the Parties “to act in such a way as will enable any order the Court may take on the request for provisional measures to have its appropriate effects”. Following public hearings that were held from 8 to 10 October 2008, the Court issued an Order on the Request for the indication of provisional measures submitted by Georgia. The Court also indicated that “each Party shall refrain from any action which might prejudice the rights of the other Party in respect of whatever judgment the Court may render in the case, or which might aggravate or extend the dispute before the Court or make it more difficult to resolve”. Finally, the Court ordered each Party to “inform it as to its compliance with the ... provisional measures” [2].Although the Court has concluded, by ten votes to six, that it has no jurisdiction under CERD to give a judgment on the merits, the dispute nevertheless retains historical significance as the first dispute involving Russian Federation that has come before the International Court of Justice. It was also the first time that the International Court of Justice was directly called upon to interpret the provisions of CERD.They were not prepared to address the key issue that the centrality of this dispute had very little to do with racial discrimination. It was an incidental question in the context of a dispute that was overwhelmingly about the use of force. The International Court does not have jurisdiction over the use of force questions, and that finding should have disposed of the dispute once and for all. It was clear in this case that the possibility of a judgment on the merits was unlikely and that the International Court was, at best, being used as a convenient platform for the public articulation of a political grievance, or to draw international attention to Georgia’s plight, without any intention of engaging the judicial function in the actual settlement of the dispute. The Georgia v Russian Federation case, as formulated before the Court, it is suggested, fell precisely in the category of disputes that the Court should have struck out summarily as an abuse of process. This argument is strengthened by the fact that Georgia had brought proceedings broadly on the same subject matter before the European Court of Human Rights, arguably a more suitable forum for the adjudication of human rights than the ICJ.

Через чотири дні після збройного конфлікту, який спалахнув між сторонами на грузинських територіях Південної Осетії та Абхазії (8 серпня 2008 року), 12 серпня 2008 року Республіка Грузія порушила справу в Міжнародному суді ООН (надалі – Суд) проти Російської Федерації щодо «її дій на території Грузії та навколо неї, що порушують Міжнародну конвенцію 1965 року про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (надалі - Конвенція)». Грузія стверджувала, що Росія «практикувала, спонсорувала та підтримувала расову дискримінацію шляхом нападів на етнічних грузин та їх масового вигнання» на двох територіях, порушуючи зобов’язання Росії згідно з Конвенцією. Заявка Грузії супроводжувалася запитом про зазначення тимчасових заходів, щоб «зберегти її права згідно з Конвенцією щодо захисту своїх громадян від насильницьких дискримінаційних дій з боку російських збройних сил, які діють спільно з сепаратистським ополченням та іноземними найманцями».15 серпня 2008 року, враховуючи серйозність ситуації, Голова Суду, діючи відповідно до пункту 4 статті 74 Регламенту Суду, терміново закликав сторони «діяти таким чином, щоб забезпечити незалежно від того який наказ стосовно запиту про тимчасові заходи Судом може бути прийнято, щоб такі заходи мали належний ефект». Після відкритих слухань, які відбулися з 8 по 10 жовтня 2008 року, Суд видав наказ щодо тимчасових заходів, поданих Грузією. Суд також зазначив, що «кожна Сторона повинна утримуватися від будь-яких дій, які можуть завдати шкоди правам іншої Сторони щодо будь-якого рішення, яке Суд може винести у справі, або які можуть погіршити чи подовжити спір у Суді чи ускладнити вирішення». Нарешті, Суд зобов’язав кожну сторону «інформувати його про дотримання нею тимчасових заходів». Відтак, Суд дійшов висновку десятьма голосами проти шести, що він згідно з Конвенцією не має юрисдикції виносити рішення по суті. Тим не менш, дана справа зберігає історичне значення як перша справа за участю Російської Федерації, яка потрапила до Міжнародного суду ООН. Це також був перший випадок, коли Міжнародний суд ООН був безпосередньо покликаний тлумачити положення Міжнародної конвенції 1965 року про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Разом з цим, Суд не був готовим розглянути ключове питання, адже центральне місце в даному спорі було пов’язане зовсім не з расовою дискримінацією. Це було випадкове запитання в контексті справи, яка стосувалася саме застосування сили. Міжнародний суд в свою чергу не має юрисдикції щодо питань застосування сили, і такий висновок мав би вирішити спір раз і назавжди. У цій справі було зрозуміло, що можливість винесення рішення по суті малоймовірна і що Міжнародний суд, у кращому випадку, використовувався як зручний майданчик для публічного висловлювання політичних образ або для привернення уваги міжнародної спільноти до тяжкого становища Грузії, без жодного наміру залучати судову функцію до фактичного врегулювання спору. Вважається, що справа «Грузія проти Російської Федерації» – належала саме до категорії спорів, які Суд мав без зволікання вилучити як зловживання процесом. Цей аргумент посилюється тим фактом, що Грузія порушила справу загалом щодо того самого предмета в Європейському суді з прав людини, можливо, більш підходящому форумі для розгляду справ про права людини, ніж Міжнародний суд.