Постать українського перекладача Івана Бабича у спогадовому дискурсі

Abstract

У статті на матеріалі спогадів колишніх колег презентовано особистість українського перекладача та педагога Івана Бабича, який наприкінці ХХ ст. переклав французькою низку творів українських письменників і тим сприяв поширенню літературної присутності України у світовому культурному просторі. Залучення маловідомих і неопублікованих раніше матеріалів нефікційної прози, що вперше стали об’єктом окремого наукового дослідження, поповнило біографію І. Бабича новими фактами, цінними спостереженнями, міркуваннями, розширивши відомості про біографічний світ майстра перекладу в контекстах історичної доби й оточення митця. Зосереджено увагу на рисах характеру перекладача, які домінують у досліджуваних спогадових текстах. Розкрито суб’єктивний оцінний характер спогадового дискурсу. Спостережено, що позитивні судження спогадовців, які домінують у досліджуваному дискурсі, врівноважуються окремими судженнями, у яких імпліцитно подано негативні ставлення. Цінність таких спогадових ракурсів розглядається у контексті відходу від канону біографічної глорифікації, котра заважає об’єктивній і різноаспектній реконструкції постаті відомого перекладача. Зауважено, що біографічне осмислення життєвого шляху та творчого доробку І. Бабича невіддільне від загального контексту ідей культурного саморозвитку особистості. Наголошено на багатовимірності особистості митця, широкій усебічній освіченості, шляхетності його вчинків, гуманістичній спрямованості. Стверджується думка, що постать І. Бабича як представника вітчизняної школи літературного перекладу заслуговує на те, щоб його життєвий шлях, літературно-перекладацька діяльність, індивідуальний авторський стиль, формування мовної особистості та педагогічні ідеї стали предметом спеціального вивчення та посіли належне місце як на терені крайової історії, так і у вітчизняній біографіці.

The article on the basis of the memoirs of former colleagues presents the personality of the Ukrainian translator and educator Ivan Babych, who in the late twentieth century translated into French a number of works by Ukrainian writers and, hence, contributed to Ukraine’s literary presence in the world cultural space. The involvement of little-known and previously unpublished materials of non-fiction, which for the first time became the subject of separate research, supplemented I. Babych’s biography with new facts, valuable observations, and considerations, expanding in the historical and environmental context information about the biographical world of the master of translation. The focus is on the character traits of the translator that dominate the researched memoirs. The subjective evaluative nature of the recollective discourse is revealed. It is observed that the positive opinions, which dominate in the researched discourse, are balanced by several judgments, in which negative attitudes are implicitly presented. The value of such memoirs is seen in the context of the leaving the canon of biographical glorification, which obstructs the objective and multifaceted reconstruction of the famous translator’s figure. It is pointed out that the biographical understanding of I. Babych’s life and creative work are inseparable from the general context of cultural self-development. The multidimensionality of the artist’s personality, all-encompassing education, nobility of his actions, humanistic orientation is emphasized. It is pointed out that the figure of the “Ukrainian Frenchman” deserves that his life, literary and translation activities, individual author’s style, the linguistic personality formation, and his pedagogical ideas to become the subject of special study in the fields of regional history and Ukrainian biographic science.