Особливості репрезентації монологу і діалогу в сучасній українській прозі

Abstract

У статті проаналізовано особливості репрезентації монологу і діалогу в художньому тексті. Для сучасної художньої прози характерно поєднання в одному тексті монологічної, діалогічної та полілогічної форм викладу, що репрезентовані «діалогічним монологом» і «монологічним діалогом». Перший тип реалізований через розгортання реплік у художньому діалозі до монологічних єдностей. Другий тип становить монологічне мовлення, що містить діалогічні вкраплення у вигляді прямої мови, цитування, окремих реплік, які «переривають» основну лінію монологу, та представлений у спогадах персонажів, поєднує елементи оповіді з елементами чужого мовлення, наголошуючи на їхньому другорядному характері. Діалогічний монолог вербалізований за допомогою діалогічних маркерів.

The article analyzes the peculiarities of the monologue and dialogue in prose. Modern prose is characterized by the combination of a monologue, dialogue and polylogical form of presentation presented in one text, represented by a “dialogue monologue” and a “monologue dialogue”. The first type is implemented through the deployment of replicas in fiction dialogue to monological unities. The second type is a monologue broadcast containing dialogical intersections in the form of direct speech, quoting, individual replicas, which “interrupt” the main line of the monologue, and is presented in the memories of the characters, combines elements of the narrative with the elements of someone else’s speech, emphasizing their secondary character. Dialogue monologue verbalized using dialogue markers.