Комунікативні тактики пом’якшення директивів в англомовному художньому дискурсі

Abstract

Дослідження спрямоване на визначення комунікативних тактик пом’якшення директивів в англомовному художньому дискурсі. Директив тлумачиться як мовленнєвий акт, адресант якого прагне примусити адресата виконати або не виконувати певну дію. Встановлено, що залежно від облігаторності дії, пріоритетності адресанта та вигідності дії для нього директиви можна поділити на прескриптиви, які включають наказ, дозвіл, заборону, інструкцію, розпорядження, замовлення; сугестиви, до яких слід віднести пораду, пропозицію, попередження; реквестиви, які включають прохання, благання, запрошення. Проаналізовано комунікативні ситуації в художньому дискурсі, в яких директиви набувають пом’якшення: мовці вдаються до мітігативних тактик. Під мітігацією в роботі розуміється комунікативна стратегія, яка передбачає пом’якшення мовленнєвої поведінки мовця відносно адресата з метою зниження ризику виникнення суперечки, згладжування відмови, втрати обличчя, запобігання або усунення конфлікту й підвищення ефективності комунікативних дій. Встановлено, що персонажі дискурсу ніколи не пом’якшують прескриптиви, оскільки вони мають категоричний характер. Когнітивно-прагматичний аналіз персонажного мовлення в англомовному художньому дискурсі уможливив висновок про те, що для пом’якшення таких двох типів директиві як сугестиви та реквестиви персонажі англомовного художнього дискурсу вживають тактики прагматичного парафразування, вибачення, схвалення та часткової згоди. Найбільш частотною виявилася тактика прагматичного парафразування, яка ґрунтується на експлікації директивів через непрямі мовленнєві акти, в яких на фоні експлікованої іллокутивної сили виявляється й інша, тобто в них спостерігається більше змісту, ніж передає їх поверхнева структура, і слухач повинен про це здогадатися.

The study focuses on the communicative tactics mitigating directives in English fictional discourse. Directive is seen as a speech act, in which the addresser intends to force the addressee to perform or not to perform a certain action. It has been proved that depending on the obligatoriness of the demanded action, the addresser’s priority and the expediency of the action for him / her, directives can be divided into prescriptives, that fall into a command, allowance, prohibition, instruction, order; suggestives, including advice, offer, warning; and requestives that are subdivided into requests, pleas, petitions, invitations. The communicative situations taken from fictional discourse have been analyzed, namely those including mitigated directives, i.e. in which speakers choose mitigation tactics. Mitigation has been defined as a communicative strategy implying mitigating of the speaker’s speech behaviour towards the addressee in order to lower the risk of argument, smoothing over a refusal, or losing a face, preventing or ending a conflict, as well as enhancing the efficacy of communicative actions. It has been established that discourse personages never mitigate prescriptives, since they have a categorical nature. The cognitive-pragmatic analysis of the personage speech in English fictional discourse has enabled the author to draw a conclusion that to mitigate such two types of directives as suggestives and requestives the personages of English fictional discourse employ the tactics of pragmatic paraphrasal, apology, approval and partial agreement. The tactics of pragmatic paraphrasal has turned out to be most commonly used, involving directives’ expression by means of indirect speech acts. The latter demonstrate not only explicit illocutionary force, but also some implicit one, that is they have more content that their surface structure expresses, and the listener has to guess that.