Поетоніми як маркери інтертекстуальності в ономастичному просторі художнього твору

Abstract

Статтю присвячено дослідженню інтертекстуальних поетонімів у творах французьких авторів. Розглянуто поняття «алюзія» та «інтертекстуальність». Алюзія є коротким, зазвичай опосередкованим посиланням на людину, місце чи подію – реальну чи вигадану. Її використання дає змогу внести додатковий сенс, ясність чи подальше пояснення ідеї шляхом посилання на щось, що читачеві вже відомо. Алюзії можуть бути історичними, міфологічними, літературними, попкультурними чи навіть особистими. Інтертекстуальністю вважаємо сукупність формотворчих і смислотворчих взаємодій різноманітних вербальних і невербальних текстів, основною ознакою якої є кратне прочитання тексту, нарощування смислів у місці порушення лінійного розгортання. Власні імена часто є ознакою виходу у простір міжтекстовості. Будь-які з них можуть бути інтекстом (текстом довільного обсягу, що включений в основний текст і є елементом інтертексту). Функція інтексту найчастіше виконується «промовистими» іменами, іменами літературних персонажів інших творів, міфонімами, бібліонімами тощо. Інтертекстуальні імена в аналізованих творах представлені трьома підвидами: міфологічними, біблійними та літературними іменами. Міфоніми-атропоніми можуть як називати актантів твору, так і бути характеризаторами (вживатися у порівняльних конструкціях, стилістичних фігурах, бути означеннями). Важливу роль у розумінні значення такого характеризуючого імені відіграє контекст. Особливістю біблійних імен є те, що вони не називають актантів, а вживаються для опису обстановки, тому вирішальна роль у їхньому тлумаченні належить контексту або енциклопедичній інформації. Літературні імена є конотативними одиницями та позначають або персонажів цього твору, або характеризують інших персонажів.

The article is devoted to the study of intertextual poetonyms in the works of French authors. The concept of allusion and intertextuality of poetonyms is considered. Allusion is a brief, usually indirect reference to another person, place, or event – real or fictional. Its use is a shortcut way of bringing extra meaning, clarity, or further explanation of an idea by referencing something that the audience already understands. Allusions may be historical, mythological, literary, pop cultural, or even personal. Intertextuality is considered as a set of formative and meaningful interactions of various verbal and non-verbal texts, the main feature of which is a repeated reading of the text, the increase of meanings in the place of breaking linear development. Proper names are often a sign of entering the space of intertextuality. Any of them can be intext (text of arbitrary size included in the body of main text and which is an element of intertext). The function of intertext is performed by “speaking” names, names of literary characters of other literary works, mythonyms, biblionyms and others. Intertextual names in the analyzed works are represented by three sub-types: mythonyms, biblionyms, literary names. Mythonyms-atroponyms can either name acting characters of a novel or characterize (be used in comparative constructions, stylistic figures, be used as attributes). Context plays an important role in understanding the meaning of such a characteristic name. The peculiarity of biblical names is that they do not name acting characters but are used to describe the environment, thus context or encyclopedic information plays a crucial role in their interpretation. Literary names are connotative units and denote either characters in the novel or characterize other characters.