Політкоректність англомовної культури і гіпотеза лінгвістичної відносності

Abstract

У статті розглянуто феномен політичної коректності з точки зору його наукової обґрунтованості, що спирається на ідеї Сепіра-Уорфа. Згідно з їх гіпотезою, мова, що визначає мислення, здатна впливати на свідомість і формувати світоглядні орієнтири. Отже, мовні реформи дозволять шляхом встановлення спеціальних норм мовного етикету створити єдиний комунікаційний простір і програмувати толерантну мовленнєву поведінку всіх учасників комунікації. Вважається, що «політично коректна» людина не повинна мати расових і етнічних упереджень, боротися з проявами національної нетерпимості. Ідеї мовної політкоректності спершу були спрямовані проти сексизму та етнічнорасових упереджень. Нині це сукупність культурно-поведінкових і мовних норм, спрямованих на недопущення дискримінації за національною, расовою та статевою приналежністю, віком, станом здоров’я та деякими іншими ознаками. Будучи не тільки лінгвокультурною, а й ідеологічною реалією, політкоректність стосується соціального і політичного життя багатьох країн світу. Мовними маркерами політкоректності є не тільки лексеми з негативним конотативним фоном на позначення людини за ознаками фізичного стану, етнічної і статевої приналежності, але й комерційно мотивовані назви на кшталт бюджетне весілля, економ-клас і такі політично-пропагандистські вирази як пенсійна реформа, ринкові ціни, європейський рівень цін, справедливі тарифи, реформування системи освіти, стабілізація гривні тощо. Поширення вимог політкоректності на думку багатьох науковців призвело до спроб приховати негативні явища в політичній і соціальній сферах. Опоненти ідей політкоректності пояснюють своє критичне ставлення гіперкоректністю, перегинами у використанні політично коректних слів і висловлювань, які часто доводяться до абсурду; відсутністю чітких критеріїв і вимог; недовірою мовців до ідеї вирішення соціально-політичних проблем засобами мовного реформування та унормування.

The article considers the phenomenon of political correctness from the point of view of its scientific validity, which is based on the ideas of Sepir-Whorf. According to their hypothesis, language determines consciousness, and is able to influence worldview guidelines. Thus, language reforms will allow, through the establishment of special norms of speech etiquette, to create a single communicative space and program of the tolerant speech behavior of all participants in communication. It is believed that a “politically correct” person should not have racial and ethnic prejudices, fight manifestations of national intolerance. The ideas of linguistic political correctness were initially directed against sexism and ethnic, racial prejudices. Today it is a combination of cultural, behavioral and speech norms directed at non-discrimination on the basis of national, racial and gender affiliation, as well as age, state of health and some other signs. Being not only a linguistic and cultural, but also an ideological reality, political correctness concerns the social and political life of many countries of the world. The language markers of political correctness are not only lexemes with a negative connotative background for designating a person according to his / her physical condition, ethnicity and gender, but also commercially motivated names, for example, in the Ukrainian language, a budget wedding, economy class, etc. and political propaganda expressions, such as, for example, a pension reform, market-based prices, the European level of prices, fair tariffs, the reform of the educational system, stabilization of the hryvnia and others. According to many scholars, the proliferation of political correctness demands has led to the attempts to hide negative phenomena in the political and social spheres. Opponents of the ideas of political correctness explain their critical attitude, first of all, by hypercorrectness, excesses in the use of politically correct words and expressions, which are often brought to absurdity; secondly, the absence of clear criteria and requirements; thirdly, the speakers’ distrust of the idea of solving socio-political problems by means of linguistic reform and normalization.