Особливості поетики натуралізму у творчості Івана Франка та Eдіт Вортон

Abstract

У статті здійснено порівняльний аналіз творчих методів Івана Франка та Едіт Вортон в аспекті виявлення розбіжностей та збігів в утвердженні й функціонуванні натуралістичних тенденцій у межах індивідуальних авторських стилів письменників, а також в історико-теоретичному контексті літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст. Проаналізовано сюжетно-тематичні домінанти їхніх творів. Досліджено, що і Франко, і Вортон у своїх творах звертаються до теми занепаду родової аристократії на межі ХІХ–ХХ століть, виходу капіталістів-нуворишів на перший план суспільного життя, а також стосуються популярної серед тогочасних реалістів-натуралістів проблеми звільнення жінки з-під гніту застарілих соціальних умовностей. Виявлено, що письменники розглядають зазначені суспільні процеси під різним кутом – Едіт Вортон описує занепад нью-йоркської знаті з позиції родового нью-йоркського аристократа, в той час як у полі зору Івана Франка опиняються непривілейовані верстви суспільства (селяни, робітники, інтелігенція). Окрім того, у творах Франка часто відображаються його власні політичні погляди, тоді як твори Едіт Вортон – аполітичні. Вивчено поетикальні особливості у творчості Івана Франка та Едіт Вортон. Установлено, що творам Івана Франка та Едіт Вортон притаманний натуралістичний фактографізм, об’єктивність зображення дійсності, точність у деталях, використання професійної лексики. Однак на відміну від Івана Франка Едіт Вортон уникає опису шокуючих, драстичних картин дійсності. Для досягнення максимальної правдоподібності в зображенні дійсності письменники вдаються до змалювання нюхових та зорових вражень персонажів. Прослідковано, що вплив еволюційних теорій (зокрема дарвінізму) на їхнє становлення як особистостей та митців виливається в те, що й Іван Франко, й Едіт Вортон вдаються до напіванімалістичного зображення своїх персонажів, порівнюючи їх із представниками тваринного й рослинного світу. Доведено, що на сторінках їхніх творів панує детермінізм. Персонажі зображуються в типовий для реалістів-натуралістів спосіб – як продукти спадковості, виховання та середовища, з-під впливу якого неможливо звільнитися. Письменники вдаються до глибокого психологізму при зображенні внутрішнього світу героїв: аналізують сни, змінені стани людської свідомості, що вже свідчить про наявність у їхній реалістично-натуралістичних творах окремих ознак поширеного в тогочасному літературному процесі модернізму.

The article is dedicated to the comparative analysis of Ivan Franko’s and Edith Wharton’s creative methods. It focuses on identifying differences and similarities in naturalistic tendency functioning within the author’s individual styles as well as within the historical and theoretical context of the literary process of the late 19th – early 20th centuries. The plot and thematic dominants of their works have been analyzed. It has been investigated that both Franko and Wharton turn to the same theme in their works that is the decline of aristocracy and prosperity of capitalists at the turn of the century. They both take into account the same problem, which is highly popular among naturalists of that time, – the women’s position within the society oppressed by outdated social conventions. It has been found out that the writers view the aforementioned social processes from different angles. Edith Wharton depicts the gradual decline of New York aristocracy from the aristocrat’s point of view while Ivan Franko takes into consideration the interests of non-privileged classes (peasants, workers, and the intelligentsia). In addition, Franko’s writings reflect his political views while those of Wharton are apolitical. The poetics features of Ivan Franko’s and Edith Wharton’s writings have been studied. It has been traced that Ivan Franko’s and Edith Wharton’s works are characterized by naturalistic factographic features, impartiality of reality depiction, and usage of special terms. However, unlike Ivan Franko, Edith Wharton avoids shocking, drastic pictures of reality. In order to portray everyday life in the most credible way possible, the writers use olfactory and visual impressions of their characters. It has been stated that the influence of evolutionism (especially Darwinism) on the writers’ personal and artistic development results in Franko’s and Wharton’s tendency to show the characters in a half-animalistic way, comparing them with animals and plants. Determinism has been proven to prevail in their works. Their characters are treated as products of heredity, upbringing and environment, whose impact is omnipresent. The writers turn to deep psychologism while portraying the inner world of heroes: they analyse dreams, altered states of human consciousness, which testifies to the presence of certain modernistic features, common within the contemporary literary process in their realistic and naturalistic works.