Концепція «останнього роману» Ое Кендзабуро в дискурсі пізньості

Abstract

Стаття присвячена аналізу концепції «останнього роману» японського письменника Ое Кендзабуро та визначенню її ролі в рамках дискурсу пізньості. Цей дискурс, заснований на теоретичних роботах Теодора В. Адорно та Едварда В. Саїда, продовжений у художньому та теоретичному вимірах Ое Кендзабуро. «Останній роман» репрезентується як ексцентричний і ризикований «перфоманс», що є зверненням до суспільства та майбутніх поколінь, закликом та уособленням мистецького успіху та росту, спрямованим на привернення уваги до висунутих ідей. Використання техніки «виправляння» та «руйнування» раніше відомих аудиторії образів і характерів є важелем потужного впливу та може бути використано лише один раз для зміни перспективи погляду на художню картину світу та «достигання» мистецької майстерності. Така робота може бути завершеною або незавершеною, що робить її відкритою для побудови множинного наративу за участю читача чи будь-якого іншого колаборанту. Таким чином письменник замість однієї точки зору залишає текст відкритим до дискусії та трансформації. Аналіз концепції доводить намір Ое перетнути межу між власним і колективним досвідом, змінити жанр роману таким чином, щоб він міг презентувати нову наративну стратегію та композицію. Застосування категорії амбівалентності / двозначності як стилістичного прийому прослідковується на всіх рівнях побудови роману «Палаюче зелене дерево»: від опозицій держава-церква, життя-смерть, спокута-насильство до змалювання героїв через репрезентацію чоловіче-жіноче. Довершення гуманістичних переконань як лейтмотиву всієї творчості Ое Кендзабуро досягається кульмінативним убивством «Спасителя» – Брата Ґі в образі Місіми Юкіо. Проведене дослідження теоретичної роботи Ое Кендзабуро дає змогу розглядати концепції «останнього роману» та «пізнього стилю» як єдиного складника дискурсу пізньості.

The article focuses on analyzing the concept of “last novel” by Japanese writer Oe Kenzaburo and defining its role within the discourse of lateness. This discourse is based on the theoretical works of Theodore W. Adorno and Edward W. Said, continued in the narrative and theoretical dimension by Oe Kenzaburo. The last novel is represented as an eccentric and risky “performance”, which appeals to society and future generations, a clarion and embodiment of artistic success and growth aimed at attracting attention to the artist’s ideas. The appliance of the technique of “correcting” and “destroying” previously known images and characters by the audience is a powerful influence and can be used only once to change the perspective of the perception of aesthetic landscape of the world and “ripening” artistic craftsmanship. Such work can be complete or incomplete, which makes it open to compose multiple narratives with the participation of the reader or any other collaborator. In this way, the writer leaves the text open for discussion and transformation instead of representation only his and one point of view. An analysis of the concept proves Oe’s intention to cross the line between his own and collective experience, changing the genre of the novel so that it can create a new narrative strategy and work composition. The application of the category of ambivalence / ambiguity as a stylistic technic can be found at all levels of the construction of the novel “Burning Green Tree’: from oppositions state-church, life-death, redemption-violence to depicting heroes through male-female representation. Culmination of humanistic beliefs as the main theme of entire Oe Kenzaburo’s work is achieved through the climatic killing of “Saviour” – Brother Gi the image of Mishima Yukio. A study of Oe Kenzaburo’s theoretical work makes it possible to consider the concepts of “last novel” and “late style” as the components of the discourse of lateness.