Мотив історичної спадкоємності нації в поезіях Т. Шевченка 1837–1850 років

Abstract

Аналізуючи мотив історичної спадкоємності нації в поезіях Т. Шевченка 1837–1850 рр. (трьох перших періодів творчості), звертаємося до питання Шевченкової національної самосвідомості, проблеми національної самосвідомості українців у різні історичні періоди, зумовленої несприятливими зовнішньополітичними умовами та складною внутрішньою ситуацією, ролі козацької спадщини та питання спадкоємності поколінь українців в опорних для нації досягненнях, досвіді боротьби за національну державу та невдач (стосовно української еліти). Зокрема, з'ясовуємо загальні принципи зображення поетом козаків як типових представників української минувшини, роль козацтва в історії; також визначаємо загальні принципи зображення автором «людей» як збірного образу, що постають типовими представниками сучасного Т. Шевченкові підімперського періоду. Не тільки в аспекті суспільних взаємин, але, головним чином, у контакті з історією, козацькою минувшиною. При цьому Т. Шевченко, констатуючи роз'єднаність українців – у цінностях, у ставленні до життя, у його смисловому наповненні, – послуговується схемою родинних зв'язків: діди – батьки – діти – онуки в різних варіаціях, у такий спосіб, підтримуючи ідею роду. Традиційним є зображення Т. Шевченком покріпачених українців, своїх сучасників, закутими, у кайданах, у ярмі, тоді як виявом їхнього духовного поневолення, як демонструє поет, є мовчання, безвольність, збайдужіння, неможливість дати моральну оцінку тому, що відбувається: добро визнати за добро, а у злі бачити зло і, отже, чинити злу спротив. Водночас поет, сам усвідомлюючи себе спадкоємцем волелюбного козацтва, і свій поневолений народ мислить як спадкоємця козацької звитяги, як «лицарських синів» («І виріс я на чужині...»), спроможних до виборювання волі («Як умру, то поховайте...»), і неодноразово у своїх творах виявляє цю його ще приховану для самого себе якість. Згадуючи вищий прошарок, Т. Шевченко неодноразово говорить про його спадкове невільництво (послання «І мертвим, і живим...»), на противагу – щодо поспільства такий наратив відсутній.

Analyzing the motif of the historical succession of the nation in the poems of Taras Shevchenko of 1837–1850, we turn to the question of Shevchenko's national identity, the problem of national identity of Ukrainians in different historical periods due to unfavorable foreign policy conditions and difficult internal situation, the role of the Cossack heritage, the issues of the succession of the generations of Ukrainians in the nation's fundumental achievements, the experience of struggle for the national state and failures (concerning the Ukrainian elite). In particular, we clarify the general principles of the poet's depiction of the Cossacks as typical representatives of the Ukrainian past, the role of the Cossacks in history; we also define the general principles of the author's depiction of "people" as a collective image, which appear as typical representatives of the imperial period being contemporary with T. Shevchenko. We explore the said principles not only in the aspect of social relations, but mainly in the light of history, the Cossack past. T. Shevchenko albeit notes the disunity of Ukrainians – in values, attitudes to life, in its semantic content, uses the concept of family ties: grandparents – parents – children – grandchildren in different variations. Thus, the poet supports the idea of kin. It is traditional for T. Shevchenko to portray serfdom Ukrainians, his contemporaries, chained, in a yoke, while the manifestation of their spiritual enslavement, as the poet demonstrates, is silence, apathy, indifference, inability to give a moral assessment of what is happening: to acknowledge the good for good, and evil for evil, and, consequently, to resist evil. At the same time, the poet, considering himself as the heir of the freedom-loving Cossacks, treats the serfs as the heir of the Cossack victory, as "knightly sons" ("And I grew up in alien area..."), capable of fighting for freedom ("When I die, bury..."), and repeatedly in his works reveals this still hidden for himself quality. Mentioning the upper social class, T. Shevchenko often speaks of its hereditary slavery (the message "To both dead and alive..."), in contrast – there is no such a message addressed to lay people.