Формування принципів справедливості і добросовісності в римському приватному прав

Abstract

Окрім традиційних прийомів аналогії права та аналогії закону, застосування рекомендаційних роз’яснень вищих спеціалізованих судів, у вітчизняній цивілістиці все частіше і частіше актуалізується роль принципів справедливості, добросовісності та розумності, які за своїми властивостями можуть слугувати фундаментальним, універсальним й оптимальним підґрунтям для моделювання рішення по конкретній цивільній справі. Римське право є джерелом формування правової системи романо-германського типу, в тому числі основою зародження деліктної відповідальності. Деліктні зобов’язання для компенсації потерпілим майнових втрат, завдані вчиненим правопорушенням (делікту), найпершого виду зобов’язань з моменту їх виникнення, запровадили саме римські юристи. Метою дослідження було здійснення ретроспективного аналізу генезису та розвитку принципів справедливості, добросовісності в римському приватному праві. В статті здійснено ретроспективний аналіз суті деліктної відповідальності в римському праві, враховуючи періодизацію розвитку останнього: архаїчний період, республіканський період, період імперії. Встановлено, що саме в римському праві вперше можна побачити формування і застосування в правозастосовчій діяльності оціночних принципів: справедливості та добросовісності. Зауважено, що найчастіше принцип справедливості (aequitas) застосовували, коли треба було розв’язати суперечність між усталеним застосуванням права і конкретним не-стандартним випадком, шляхом розумного примирення обґрунтованих протилежних інтересів в дусі цього правового інституту і вродженого почуття справедливості (aequitas naturalis).В жодних джерелах римського права немає цілісного закріплення концепції добросовісності. Існування такого оціночного принципу підтверджується лише в правозастосовчій практиці, найчастіше при вирішенні казуальних справ. Констатовано, що в римському праві остаточно не сформовано принципу розумності в тому змістовному прояві, в якому він існує нині. Цей принцип сформувався в подальшій рецепції римського приватного права.

In addition to the traditional methods of analogy of law and analogy of lex, the application of the recommended clarifications of higher specialized courts, the role of the principles of justice, good faith and reasonableness, which by their properties can serve as a fundamental, universal and optimal basis for modeling a decision based on specific civil case.Roman law is the formation source of the Romano-Germanic type`s legal system, including the basis for the creation of tort liability. Tort obligations to compensate victims of property losses caused by a committed offense (delict), the very first type of obligations since their origin, were introduced by Roman lawyers.The purpose of the study was to carry out a retrospective analysis of the genesis and development of the principles of justice and good faith in Roman private law.The article provides a retrospective analysis of the essence of tort liability in Roman law, taking into account the periodization of its development: the archaic period, the republican period, the imperial period. It was established that the formation and application of evaluative principles: justice and good faith in law enforcement activities, — have firstly appeared in Roman law. It was noted that the principle of justice (aequitas) was most often applied when it was necessary to resolve the contradiction between the established application of the law and a specific non-standard case, through a reasonable reconciliation of justified opposing interests in the spirit of this legal institution and an innate sense of justice (aequitas naturalis).There is no integral consolidation of the concept of good faith in sources of Roman law. The existence of such an evaluation principle is confirmed only in law enforcement practice, most often when solving casual cases. It was established that the principle of reasonableness in the meaningful manifestation in which it exists today was not finally formed in Roman law. This principle was formed in the subsequent reception of Roman private law.