Вплив праці Бентама «Обґрунтованість судових доказів» на формування сучасного процес доказування

Abstract

У сфері права докази не завжди потребують розкриття об’єктивної істини або відношення до будь-якої дійсності. З іншого боку, якою б не була система доказів, вона повинна бути встановлена відповідно до заздалегідь визначених умов і тільки з дотримання тих умов докази виводять свою силу. З переходом від цієї системи регульованих доказів до системи свободи доказів істина більше не виключає доказів. Навпаки, доказ стає способом встановлення істини. Суддя, який став центральною дійовою особою в оцінці доказів, повинен покладатися виключно на свій розсуд. Робота «Обґрунтування судових доказів», яку Бентам опублікував наприкінці свого життя, в 1827 році, яку автор написав з питання про доведення в законі, що має специфічні властивості, які не еквівалентні тим, що зустрічаються в математиці або фізиці, що дозволяють Бентаму знайти терміни порівняння для пояснення функціонування мови в юриспруденції. Ознайомлення з доказами передбачає робити висновки, тобто робити висновки з одного або декількох наявних доказів. Висновки є центральним елементом у міркуваннях, зроблених особами з доказами, чи то в судових рамках - які займуть наші роздуми в цьому тексті - чи в будь-якому іншому доказовому контексті. Судді мають в силу своїх статутних повноваження вирішувати питання про наявність достатніх доказів на користь того чи іншого факту і вважати його доведеним. ри цьому вони нав’язують висновок своїх доказових міркувань: так само, як судді встановлюють, на думку Кельзена, автентичне тлумачення норм для конкретної справи, вони нав’язують своє рішення існуванню доведено-го факту. Але в жодному разі це не означає, що судді беруть участь у розумових операціях іншого характеру, ніж ті, що здійснюються сторонами, їхніми адвокатами або будь-якою іншою особою – включаючи дослідників – маючи доступ до матеріалів провадження. У судовому засіданні кілька доказів можуть сприяти доведенню однієї і тієї ж пропозиції факту. Така ситуація, яка є дуже поширеною, додає складності аналізу умовиводів в доказових міркуваннях. Останні потім оцінюються не тільки посиланням на окремі докази, а й по відношенню до інших доказів.

In the field of law, evidence does not always need to reveal objective truth or relate to any reality. On the other hand, no matter what the system of evidence is, it must be established in accordance with predetermined conditions, and only by observing those conditions does the evidence derive its force. With the transition from this system of regulated evidence to a system of freedom of evidence, truth no longer excludes evidence. On the contrary, proof becomes a way of establishing the truth. The judge, who has become the central actor in the evaluation of the evidence, must rely solely on his discretion. The work Bentham published towards the end of his life, in 1827, The Reasoning of Legal Evidence, which the author wrote on the question of proof in law, having specific properties not equivalent to those found in mathematics or physics; sciences that allow Bentham to find terms of comparison to explain the functioning of language in jurisprudence. Acquaintance with evidence involves drawing conclusions, that is, drawing conclusions from one or more available evidence. Inferences are central to the reasoning people make with evidence, whether in a judicial setting - which will occupy our reflections in this text - or in any other evidentiary context. By virtue of their statutory powers, judges have to decide whether there is sufficient evidence in favor of this or that fact and consider it proven. In addition, they impose the conclusion of their evidentiary considerations: just as judges establish, according to Kelsen, the authentic interpretation of norms for a specific case, they impose their decision on the existence of a proven fact. But in no way does this mean that judges engage in mental operations of a different nature than those carried out by the parties, their lawyers or any other person – including researchers – having access to the proceedings. In a court hearing, several pieces of evidence can contribute to proving the same proposition of fact. Such a situation, which is very common, adds to the complexity of the analysis of inferences in evidentiary considerations. The latter are then evaluated not only with reference to individual evidence, but also in relation to other evidence.