Конституційні підходи до державної політики вакцинації від пандемії COVID-19: проблеми правового визначення та регулювання

Abstract

Вакцинація є одним із найефективніших засобів захисту людей від пандемії COVID-19. Відповідно, деякі уряди та організації зробили вакцинацію проти пандемії COVID-19 «обов’язковою», щоб підвищити рівень вакцинації, виконати те, що вважається обов’язком догляду за групами ризику, та/або досягти цілей громадського здоров’я. Інші можуть розмірковувати над тим, чи варто їм робити те саме, і якщо так, то за яких умов, для кого та в якому контексті. Уряди та інституції зобов’язують багато дій або типів поведінки для захисту добробуту суспільства. Наприклад, у багатьох частинах світу люди зобов’язані пристібати ремені безпеки, автомобілісти з поганим зором – носити коригуючі лінзи, власники ресторанів зобов’язані регулярно проходити перевірку громадського харчування, а для певних робіт – медичне обстеження. Уряди та інституції також раніше вимагали вакцинацію як умову для роботи в певних умовах або відвідування школи. Така політика вакцинації може бути етично виправданою, оскільки вона може мати вирішальне значення для захисту здоров’я та добробуту населення. Однак ця цінність може суперечити іншим цінностям, таким як індивідуальна свобода та автономія (тобто можливість людям приймати власні рішення щодо свого власного здоров’я)[1]. Хоча втручання в індивідуальну свободу чи автономію не обов’язково робить втручання політики вакцинації невиправданим, політика, яка обмежує або усуває індивідуальний вибір, може бути суперечливою та викликати низку етичних міркувань та роздумів, тому її слід виправдовувати просуванням іншої цінної соціальної мети, як-от захист громадськості здоров’я. Накази щодо вакцинації можуть бути етично виправданими, однак їх етичне обґрунтування залежить від ряду умов і міркувань, включаючи контексти, в яких вони реалізуються.

Vaccination is one of the most effective means of protecting people against the COVID-19 pandemic. Accordingly, some governments and organizations have made vaccination against the COVID-19 pandemic “mandatory” in order to increase vaccination rates, fulfill what is considered a duty of care for at-risk populations, and/or achieve public health goals. Others may ponder whether they should do the same, and if so, under what conditions, for whom, and in what context.Governments and institutions mandate many actions or types of behavior to protect the welfare of society. For example, in many parts of the world people are required to wear seat belts, motorists with poor vision to wear corrective lenses, restaurant owners are required to undergo regular food service inspections, and certain jobs require medical examinations. Governments and institutions have also previously required vaccination as a condition for working in certain settings/roles or attending school. Such vaccination policies may be ethically justifiable because they may be critical to protecting the health and well-being of the population. However, this value may conflict with other values, such as individual freedom and autonomy (ie the ability for people to make their own decisions about their own health). Although interference with individual freedom or autonomy does not necessarily render vaccination policy intervention unjustified, policies that limit or eliminate individual choice may be controversial and raise a number of ethical considerations and considerations, and should therefore be justified by the promotion of another worthwhile social goal, such as public health protection. Vaccination mandates may be ethically justifiable, but their ethical justification depends on a number of conditions and considerations, including the contexts in which they are implemented.