Заперечення в мові: від форми до значення

Abstract

Стаття простежує механізми реалізації заперечення на матеріалі різноструктурних (передовсім німецької та української) мов. Категоріальний статус заперечення досі залишається дискусійним. Його трактують як семантичну, модальну, предикативну, синтаксичну, прагматичну, психологічну категорію, і кожен із згаданих підходів має певну логіку і заслуговує на наукову дискусію. Заперечення визначено як універсальну мовну категорію, ядром якої є заперечна семантика, що змінює зміст стверджувального судження на заперечне і навпаки. Заперечення має різні сфери дії – семантичну, синтаксичну, просодичну та прагматичну, із відповідної параметризацією в різних мовах. Потрібно чітко розмежовувати поняття заперечення, неґації та неґатора. Заперечення – це логічний оператор, який перетворює істинне речення на хибне і навпаки. Запереченню можуть підлягати різні частини речення із відповідними наслідками для його змісту. Неґація – це категорія мовленнєвої діяльності, під час здійснення якої заперечується не зміст висловлення (його пропозиція), а попередній мовленнєвий акт, що призводить до реалізації відмови, заборони чи відхилення. Неґатори визначено як лексико-граматичні засоби вираження заперечення. У різних мовах вони вживаються у формі часток, займенників чи прислівників. Дослідження доводить, що за своїм значенням неґатори не є носіями заперечної семантики, а лише формальними маркерами присутності в реченні експліцитно чи імпліцитно реалізованого предикатного заперечення. Множинне заперечення в українській мові зовсім не свідчить про його більшу інтенсивність порівняно з мононеґацією в німецькій мові. Моно- чи полінеґація – явище історичне. Система заперечення може змінюватися в ході еволюції мови. І українська, і німецька мова змінювали свої системи заперечення в ході історичного розвитку, що було зумовлено змінами у фонетичній системі з наслідками для семантики і прагматики заперечення.

The article traces the mechanisms of realization of negations on the material of different structural (primarily German and Ukrainian) languages. The categorical status of the negation is still debatable. It is interpreted as a semantic, modal, predicative, syntactic, pragmatic, psychological category, and each of these approaches has certain logic and deserves scientific discussion. Negation is defined as a universal language category, the core of which is negative semantics, which changes the content of affirmative judgment to negative and vice versa. Denial has different areas of action – semantic, syntactic, prosodic and pragmatic, with appropriate parameterization in different languages. The concepts of negation and negator must be clearly distinguished. Negation is a logical operator that turns a true sentence into a false one and vice versa. Different parts of a sentence may be challenged with corresponding consequences for its content. Negation is a category of speech activity, during the implementation of which is negated not the content of the statement (its proposal) but a previous speech act, which leads to the implementation of the refusal, prohibition or rejection. Negators are defined as lexical and grammatical means of expression of negation. In different languages they are used in the form of particles, pronouns or adverbs. The study proves that negators are not carriers of negative semantics, but only formal markers of the presence in the sentence of explicitly or implicitly realized predicate negation. The multiple negation in the Ukrainian language does not indicate its greater intensity in comparison with the mononegation in the German language. Mono- or polynegation is a historical phenomenon. The system of negation can change during the evolution of language. Both the Ukrainian and German languages changed their systems of negation in the course of historical development, which was due to changes in the phonetic system with consequences for the semantics and pragmatics of negation.