Під юрисдикцією Еґера: канонічно-правове становище мукачівських єпископів русинів у 1491–1646 роках

Abstract

У даній публікації автор намагається відповісти на питання, що відбулося 24 квітня 1646 р. в родинній каплиці Друґетів та на території Ужгородського замку і як це розуміти з канонічно-правової точки зору. Частина північно-східної території Угорського королівства, на якій здавна проживали русини, що мали свого єпископа в Мукачеві від 1491 р., але не мали фундаційної грамоти про заснування єпархії, відповідно до 9-ї конституції IV-го Латеранського собору (1215) тривалий час (до 1646 р.) проживали на території юрисдикції еґерського латинського єпископа таким чином, що вони цього й самі не знали, а він ними ніколи не переймався. Щойно після того як вони (незначною частиною) повернулися до єдності з Римською церквою у 1646 р., звідки відлучилися десь після татарської інвазії в Угорщині (1241) і стали з офіційної точки зору Апостольської королівської церкви схизматиками, в розумінні еклезіології Тридентського собору (1545–1563) стали католиками (спочатку унію у травні 1642 р. прийняв їхній владика Василь Тарасович, а 24 квітня 1646 р. її прийняла незначна частина духовенства в кількості 63-х священиків), влада латинського єпископа Еґеру перетворилася на реальну і de facto і de iure. Тепер, у 1646 р., під впливом кальвінізації, Брестської унії (1596) та рекатолизації, частина з’єднаного (уніатського) духовенства на чолі з двома монахами-василіанами – угорцем сербського походження Петром Партенієм Петровічем та поляком русинського походження з Галичини Гавриїлом Косовицьким (Косовичем), як справжні християникатолики (baptista), які без примусу і насилля добровільно навернулися до єдності з Римською церквою, їм було дозволено присягнути на вірність латинському єрархові Еґера як своєму єдиному законному ординарному єпископові, закріпивши свою шану і послух власноручними підписами та печатками.