Relation between motivation and emotions in public discourse

Abstract

This article touches upon the connection between emotion and motivation in public discourse. Emotion is regarded as the reflection of inner feelings and their interpretation into the person’s behavior helping to convey cherished or unpleased memories. It is a well-known fact that famous figures appeal to the plethora of psychological manipulations to conquer publics’ attention. Among them, we can identify the emotional uplifts that cause the instantaneous reaction from the audience transforming into the feeling of trust. Moreover, in the course of delivering public speeches, it was revealed that speakers use versatile emotional expressions intending to motivate someone to act and react to what they have heard. Additionally to this, they possess a well-developed emotional intelligence. This term was introduced in the scientific field by Salovey P. and Mayer J. D., who understood it as the complex of individual skills and abilities that form the person’s character and help to control the emotional condition and behavior. J.R. Martin and P.R.R. White’s appraisal theory is considered as the most appropriate tool for discovering and investigating discourse as the whole unit with its key components and peculiarities including the paralinguistic context. From a more holistic viewpoint, the appraisal theory differentiates myriad evaluation types that ultimately show individual and interpersonal attitudes jointly with assessments in the particular conversation or discourse. As the authors succinctly put it, within each discursive situation exist attitude, graduation, and engagement aspects. The latter can be subdivided into three categories: appreciation, judgment, and affect. In closing, while investigating the motivation realization in public discourse, the implication of the appraisal theory can be an efficient way of monitoring different emotional states. For the sake of clarity and brevity, with its help the research acquires pure scientific data.

У цій статті окреслено зв’язок між емоціями та мотивацією в публічному дискурсі. Емоції трактуються як віддзеркалення внутрішніх почуттів, що відображаються в поведінці людини та допомагають сформувати приємні чи неприємні спогади. Загальновизнаним фактом є те, що відомі особистості звертаються до низки психологічних прийомів під час публічних виступів, щоб привернути увагу публіки. Серед них можна виокремити емоційні злети, які викликають миттєву реакцію аудиторії і з часом переростають у почуття довіри. Крім того, під час дослідження публічних виступів було виявлено, що оратори використовують різноманітні емоційні вирази, які здатні спонукати когось до дії. До того ж, вони мають добре розвинений емоційний інтелект. Цей термін був введений у наукову сферу П. Саловеєм і Дж. Д. Майєром, які трактували його як комплекс індивідуальних умінь і навичок, що формують характер людини та допомагають керувати емоційним станом і поведінкою. Теорія оцінки Дж. Р. Мартіна і П. Р. Уайта вважається найбільш доречним інструментом для виявлення та дослідження дискурсу в сукупності з його ключовими компонентами та особливостями, враховуючи паралінгвістичний контекст. З більш цілісної точки зору, ця теорія виокремлює безліч типів оцінок, які зрештою вказують на індивідуальні та міжособистісні установки з їх оцінками в конкретній розмові чи дискурсі. Як коротко зазначають Дж. Р. Мартін і П. Р. Уайт, у кожній дискурсивній ситуації існують аспекти ставлення, градації та залучення. Аспект ставлення можна поділити на три категорії: оцінки, судження та афекту. До того ж, при дослідженні реалізації мотивації в публічному дискурсі, імплікація теорії оцінки є ефективним способом моніторингу різних емоційних станів. Звертаючи уваги на її наочність та стислість, за її допомогою дослідження набуває чисто наукових даних.