Психоаналіз й українська література ХХ ст.: асиміляція, інтеграція, актуалізація

Abstract

У статті простежено взаємодію психоаналізу й української літератури. Зазначено, що інтеграція психоаналізу в українській літературі почалася ще у ХІХ ст., активізувавши появу творів психоаналітичного спрямування або з психоаналітичними елементами наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. (А. Кримський, І. Франко, Леся Українка, О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Коцюбинський, О. Плющ, поети-молодомузівці та ін.). Від 20-х рр. ХХ ст. в українській літературі спостерігається процес активного впровадження психоаналізу, інтеграції й асиміляції його основних методів, принципів і прийомів, позначаючись на текстоукладанні епіки – інтимізації оповіді, монологічних і сповідальних формах представлення думок персонажів, глибинному асоціюванні, потоці свідомості, складній метафориці, оригінально скомпонованому оніричному, галюцинаційному, фантазійному дискурсах. Психози, неврози, моральні девіації, психічні патології, страхи, комплекси, множинність особистості, внутрішні комплекси, увага до несвідомого, табуйованого і непристойного – провідні теми і мотиви української літератури, на якій відчутно вплив теорії психоаналізу. Епіка М. Хвильового, В. Петрова-Домонтовича, В. Підмогильного, В. Винниченка, І. Багряного, Т. Осьмачки, Р. Андріяшика та ін. промовисто декларує складні інтрапсихічні процеси, травми, патологію психічної організації, трагедії, втрати, комплекси, розчарування, насильство, тиск як ключові важелі формування психоаналітичного дискурсу художніх творів. Відтак зацькованість, депресивність, мовчазність, пасивність, безликість, аморальність, відчуття абсурдності, катастрофічності і марнотності життя – визначальні імперативи персонажа, що потребує себе-оздоровлення через складні практики усвідомлення, прийняття, проговорювання, пропрацювання, вдаючись до глибинного самокопирсання, самоаналізу і самосповіді.

The article is devoted to the interaction of psychoanalysis and Ukrainian literature. It is noted that the integration of psychoanalysis in Ukrainian literature began in the XIX century, intensifying the emergence of works of psychoanalytic orientation or with psychoanalytic elements in the late XIX – early XX century (A. Krymskiy, I. Franko, Lesya Ukrainka, O. Kobylyanska, V. Stefanyk, M. Kotsyubynskiy, O. Plyushch, poets of “Young Musicians” etc.). From the 20s of the XX century in Ukrainian literature there is a process of active implementation of psychoanalysis, integration and assimilation of its basic methods, principles and techniques, affecting the epic text of the – intimation of the story, monologue and confessional forms of representation of characters, deep association, flow of consciousness, complex metaphorical, original metaphorical, fantasy discourses. Psychosis, neurosis, moral deviations, mental pathologies, fears, complexes, plurality of personality, internal complexes, attention to the unconscious, taboo and obscene are the leading themes and motives of Ukrainian literature, which is influenced by the theory of psychoanalysis. Epics of M. Khvyloviy, V. Petrov-Domontovych, V. Pidmohylniy, V. Vynnychenko, I. Bagryaniy, T. Osmachka, R. Andriyashyk and others eloquently declares complex intrapsychic processes, traumas, pathology of mental organization, tragedies, losses, complexes, frustrations, violence, pressure as key levers in the formation of psychoanalytic discourse of works of art. Thus, obsession, depression, silence, passivity, impersonality, immorality, absurdity, catastrophics and futility of life are the defining imperatives of the character in need of selfhealing through complex practices of awareness, acceptance, speaking, working out, resorting to self-copying.