Features of the characters` artistic image in the late prose and poetry by Doris Lessing (on the material of the dilogy ‘Mara and Dann’ and poetry ‘In the long dark’,‘The Misfit’)

Abstract

Стаття аналізує пізню поезію Д. Лессінг, нобелівської лауретки з літератури 2007 року. Антологія ‘The Wolf People’ (2002), що належить до пізнього періоду творчості авторки опинилася поза межами літературної дискусії. Існують лише поодинокі дослідження (Nick Bentley, Christine Murray), присвячені ранньому доробку авторки – збірці ‘The fourteen poems’ (1959). Однак проблеми, які тематизує Д. Лессінг в поетичному тексті, виявляються і у прозових творах письменниці. Зокрема, однією із значущих проблем є проблема власної ідентифікації ліричного героя, його повернення до першоджерел, яке зумовлює своєрідне «відновлення» часу («перезапуск» згідно з концепцією Дж. Кембелла), а відтак відтворюється космогонія, тобто впорядкування хаотичного всесвіту. Дослідження виконано на матеріалі збірки ‘The Wolf People’ і дилогії «Мара і Данн» (1999-2001). Стаття аналізує вплив тематичний вплив і зв’язок, а відтак і взаємопроникнення поезії у прозовий текст Д. Лессінг. Зроблено висновок, що світ антології Д. Лессінг виступає простором для авторського експерименту у створенні власного космогонічного й есхатологічного міфів. Невеликий за обсягом поетичний текст зображає період життя первісної громади: від «зародження» людства, його розвитку і диференціації до есхатологічного кінця-катастрофи – стихії що знищує, повертаючи до висхідної точки («початку початків») усе живе. Авторка розвиває ідею катастрофи, що вже відбулася в постапокаліптичному світі дилогії, та розкриває детальніше її природу в тексті антології. Д. Лессінг змальовує непереборну безособову стихію, що зводить нанівець усі досягнення людства. Нездоланна сила змушує усе живе підкоритися та «зібратися гуртом», намагаючись вижити у ворожому довкіллі. Як у поезіях, так і в прозових творах Д. Лессінг знаходять відображення проблема маргинала, відщепенця. Д. Лессінг, як в прозовій дилогії, так і в антології, вдається до прийому імітації давніх часів, що є своєрідною саморефлексією авторки.

The article analyzes the late poetry of D. Lessing, the 2007 Nobel Laureate in Literature. The anthology ‘The Wolf People’ (2002), which belongs to the late period of the author's creativity, happens to be out of the literary discussion. There are only a few studies (Nick Bentley, Christine Murray, Robin Graham) on the author's early poetry, ‘The Fourteen Poems’ (1959). However, the problems themed by D. Lessing in the poetic text are also manifested in the prose works of the writer. In particular, one of the significant problems is the problem of the lyrical hero`s identification, his return to the origins, which causes a ‘restoration of time (restart according to J. Campbell`s concept), and thus reproduces cosmogony, ie ordering the chaotic universe. The research is based on the poetry collection ‘The Wolf People’ and the prose dilogy “Mara and Dann” (1999-2001). The article analyzes the thematic influence and connection, and hence the interpenetration of poetry in the prose text of D. Lessing. It is concluded that the world of D. Lessing's anthology is depicted as a space for the author`s experiment in creating her own cosmogonic and eschatological myths. The poetic text represents the period of life of the primitive community: from the birth of mankind, its development, and differentiation to the eschatological endcatastrophe – the element that destroys, returning everything to the zero point. The author establishes the idea of catastrophe, which has already taken place in the post-apocalyptic world of dilogy, and reveals in more detail its nature in the text of the anthology. D. Lessing depicts an irresistible impersonal element that nullifies all the achievements of mankind. Invincible force forces all living things to submit, trying to survive in a hostile environment. Both in poetry and the prose works of D. Lessing the problem of the marginal, the renegade is reflected. D. Lessing, both in prose dilogy and in the anthology, resorts to the imitation of ancient times, which is a kind of self-reflection of the author.