Хронотоп як художньо-естетична потенція конструювання гедоністичної моделі «тілесності» у романі Ярослави Литвин «Рік розпусти Клауса Отто Баха»

Abstract

У статті проаналізовано генезу трансформації біхевіористичної тактики головного персонажа роману Я. Литвин «Рік розпусти Клауса Отто Баха» крізь призму авторської реалізації хронотопу як способу художнього конструювання гедоністичної моделі «тілесності», окреслено літературознавчі межі поняття «хронотоп» та досліджено основні концепції, присвячені питанням кореляції категорій часу й місця у структурі художнього тексту, визначено термінологічну константу в тлумаченні бінарної опозиції понять «топос» і «локус», а також здійснено інтерпретацію способів досягнення задоволення завдяки зміні світоглядних позицій індивіда, його екстернального формування стигм щодо іншого культурного середовища й фізичного переміщення у часопросторовому вимірі. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що хронотоп є невід’ємним елементом твору та необхідним структурним компонентом художнього образу. Відсутність системного підходу до аналізу категорії часопростору в межах літературних творів зумовила різновекторність наукової думки щодо логіко-семантичного розмежування термінів «топос» і «локус», їх часткове ототожнення чи взаємозаміщення. Потребу в переосмисленні цих понять детермінувала й гедоністична модель «тілесності», що реалізує себе у постмодерній українській літературі через розуміння «топосу» як місця розгортання сенсів (у нашому дослідженні – топосу задоволення), а локусу як конкретного просторового образу, що з ним тісно взаємопов’язаний. Так, аналіз хронотопу як засобу художньої реалізації гедоністичної моделі «тілесності» у новітній українській прозі, зокрема романі Я. Литвин «Рік розпусти Клауса Отто Баха», свідчить про полівимірність гедоністичної інтенції, що здатна перетинати межі «свого» та «чужого», трансформувати біхевіористичну тактику особи, за якої вона адаптується до нових реалій, однак не відмовляється від базової поведінкової норми.

The article analyzes the genesis of the transformation of behavioral tactics of the main character of Y. Lytvyn's novel «The Year of Klaus Otto Bach's Debauchery through the prism of the author's realization of the chronotope as a way of artistic construction of the hedonistic model of «corporeality», outlines the literary boundaries of the concept of «chronotope» and explores the basic concepts of correlating the categories of time and place in the structure of the literary text, defines the terminological constant in the interpretation of binary opposition «topos» and «locus», and interprets ways to achieve satisfaction positions of the individual, his external formation of stigmas in relation to another cultural environment and physical movement in the space-time dimension. The conducted research gives grounds to assert that the chronotope is an integral element of the work and a necessary structural component of the artistic image. The lack of a systematic approach to the analysis of the category of space-time within literary works has led to divergent scientific thought on the logical and semantic distinction between the terms "topos" and "locus", their partial identification or substitution. The need to rethink these concepts was determined by the hedonistic model of «corporeality», which realizes itself in postmodern Ukrainian literature through the understanding of «topos» as a place of development of meanings (in our study – topos of pleasure), and locus as a specific spatial image. connected. Thus, the analysis of the chronotope as a means of artistic realization of the hedonistic model of «corporeality» in modern Ukrainian prose, including Y. Lytvyn's novel «The Year of Klaus Otto Bach's Debauchery», shows the multidimensionality of hedonistic intentions that can cross the boundaries of behavioral tactics of the person, according to which he adapts to new realities, but does not abandon the basic behavioral norm.