Хетологія й генеалогічна класифікація індоєвропейських мов: лінгвоісторіографічний аспект

Abstract

У статті розкрито особливості дослідження реліктових хето-лувійських мов в індоєвропеїстиці кінця ХІХ ст. – початку ХХІ ст. Особливу увагу приділено висвітленню обставин відкриття й «розшифрування» цих мов. Відзначено, що кінець ХІХ ст. ознаменувався дешифруванням лікійських написів. Як наслідок у ХХ ст. – на початку ХХІ ст. з’явилися дослідження лексичного складу й граматичної будови лікійської мови. Лікійська мова була кваліфікована як одна з мертвих мов Малої Азії (Анатолії). Важливим етапом стало дешифрування хетських клинописних текстів (Й. А. Кнудцон, 1902; Б. Грозний, 1915–1917). Хетська мова постала як перша індоєвропейська мова з писемною фіксацією. Це дало можливість розкрити важливість хетського матеріалу для реконструкції особливостей праіндоєвропейської мови (Є. Курилович, Е. Бенвеніст, К. Уоткінс). Хетологія почала швидко розвиватися. Було відкрито палайську й лувійську мови (1919). Ґрунтовні дослідження лувійської клинописної та лувійської ієрогліфічної мов виявили їхню значну близькість, що дозволило говорити про єдину лувійську мову (І. С. Якубович). Було описано палайську, лідійську та деякі інші реліктові мови Малої Азії. Відзначено, що поряд з трактуванням походження хето-лувійських мов у дусі традиційної теорії «родовідного дерева» було висунуто й оригінальну гіпотезу хето-лувійського етногенезу (Е. Г. Стертевант, 1926): у давньому минулому існувала праіндохетська мова, яка з часом розпалася на хето-лувійську і власне індоєвропейську гілки. Ці дослідження сприяли виділенню хето-лувійської групи мов у складі індоєвропейської сім’ї. Хето-лувійський матеріал повною мірою враховано в сучасній генеалогічної класифікації індоєвропейських мов. Значну увагу приділено студіям, присвяченим хето-лувійським мовам у цілому (ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Підкреслено, що впродовж ХХ ст. – початку ХХІ ст. було здійснено ґрунтовний усебічний опис структури хетської мови та хето-лувійських мов у цілому на фонологічному, морфологічному, синтаксичному й лексичному рівнях. Виявлено ті твердження лінгвістів минулого, які зберегли свою цінність для мовознавства початку ХХІ ст., дано оцінку дослідженням хето-лувійських мов у світлі завдань сучасної індоєвропеїстики.

The article reveals the peculiarities of the research of relict Hittite-Luwian languages in Indo-European studies of the late XIX century – the beginning of the XXI century. Special attention is given to the coverage of the circumstances of the discovery and «decryption» of these languages. It is noted that the end of the XIX century was marked by the deciphering of Lycian inscriptions. Consequently, in the XX century – at the beginning of the XXI century appeared studies of the lexical and grammatical structures of the Lycian language. The Lycian language was qualified as one of the dead languages of Asia Minor (Anatolia). An important step was the deciphering of Hittite cuneiform texts (J. A. Knudtzon, 1902; B. Hrozny, 1915–1917). The Hittite language emerged as the first Indo-European language with written fixation. This made it possible to reveal the importance of Hittite material for the reconstruction of the features of the Proto-Indo-European language (J. Kuryłowicz, E. Benveniste, C. Watkins). Hittitology began to develop rapidly. The Palaic and Luwian languages were discovered in 1919. Thorough study of Luwian cuneiform and Luwian hieroglyphic languages found their significant proximity, which allowed to consider a single Luwian language (I. S. Yakubovich). Palaic, Lydian, and some other relict languages of Asia Minor were described. It is noted that along with the interpretation of the Hittite-Luwian languages origin in the spirit of the traditional «tree model» theory, the original hypothesis of Hittite-Luwian ethnogenesis was put forward (E. H. Sturtevant, 1926): there was Proto-Indo-Hittite language long past, which split into Hittite-Luwian and Indo-European branches. These studies helped to identify the Hittite-Luwian language group in the Indo-European family. Hittite-Luwian material is fully taken into account in the modern genealogical classification of Indo-European languages. Particular attention is paid to studies on the Hittite-Luwian languages in general (the XX century – the beginning of the XXI century). It is emphasized that during the XX century – the beginning of the XXI century was made a thorough comprehensive description of the structure of the Hittite language and the Hittite-Luwian languages in general at the phonological, morphological, syntactic and lexical levels. The statements of linguists of the past, which have retained their value for linguistics of the early XXI century, are identified, and the study of Hittite-Luwian languages is evaluated on part of the tasks of modern Indo-European studies.