Значення власних назв в англійській мові: філософсько-лінгвістичний аспект

Abstract

У статті здійснено огляд провідних поглядів вчених, які склалися стосовно власних назв (на прикладі англійської мови) з точки зору філософських та лінгвістичних постулатів. Встановлено, що цим питанням цікавилися як вчені ще Древнього Риму та Греції, епохи Відродження, а також сучасні дослідники. Водночас природа цієї категорії іменників становить непростий предмет дослідження, про що свідчить і довга історія вивчення їх потрактування. Не останню роль відіграє і той факт, що власні назви часто можуть відігравати роль загальних. Отже, тут на перший план виступає проблема лексичного значення цієї категорії слів. Встановлено, що першочергово цим зацікавилися логіки та філософи, проте й вони не могли дійти до спільного тлумачення – одні стверджували, що власні назви не описують предмет, а лише називають його, інші – власна назва не передає всіх характеристик об’єкта, але й не виключає з нього нічого, що характеризує цей об’єкт. Ще інші наполягали на логічній теорії значення власних назв у теорії мови. Нейтральну позицію висловлювали ті, хто вважають, що власна назва є функцією певної лексичної одиниці, але не її сутністю. Психологічний підхід акцентував увагу на тому, яке «враження» справляє власна назва на мовця. Загалом більшість цих теорій належить логікам, які не володіють достатнім лінгвістичним матеріалом. І, навпаки, лінгвісти, які володіють мовним матеріалом, не можуть абстрагуватися від особливостей певної мови. Відтак жодна теорія не може базуватися лише на лінгвістичних даних, логіка відіграє тут важливу роль через те, що ономасіологічна лексика пов’язана з об’єктами, які вона позначає, і ці зв’язки не є мовними, їх доля в мові визначається екстралінгвістичними факторами. Перспективним є вивчення власних назв, які перейшли в категорію загальних, а також особливості такої категорії іменників в різних мовних групах.

The article provides an overview scientific approaches regarding proper names (on the example of the English language) from the point of view of philosophical and linguistic postulates. It is established that scientists from Ancient Rome and Greece, of the Renaissance epoch, and modern researchers were interested in the topic. At the same time, the nature of this category of nouns is a difficult subject of research, as evidenced by the long history of studying their interpretation. Not the least role is played by the fact that proper names can often play the role of common ones. So, here the problem of the lexical meaning of this category of words comes to the fore. It was found that logicians and philosophers were primarily interested in this, but even they could not come to a common interpretation – some argued that proper names did not describe an object, but only named it, yet others stated that a proper name did not convey all the characteristics of an object, but it didn’t exclude the fact there was nothing from it that characterized this object. Still others insisted on a logical theory of the meaning of proper names in the theory of language. A neutral position was expressed by those who believed that a proper name was a function of a certain lexical unit, but not its essence. The so-called psychological approach focused on the “impression” a proper name made on the speaker. In general, most of these theories belonged to logicians who did not possess sufficient linguistic material. And, on the contrary, linguists who had linguistic material could not abstract from the peculiarities of a certain language. Therefore, although no theory can exist without linguistic data, logic still plays an important role here due to the fact that onomasiological vocabulary is connected with the objects it denotes, and these connections are not linguistic, their fate in the language is determined by extralinguistic factors. Further research may regard proper nouns that have passed into the category of common nouns, peculiarities and existance of such nouns in different language groups.