Етнічні, соціально-статусні та антропонімічні маркери в назвах населених пунктів Закарпатської області

Abstract

У статті розглядається проблематика етнічних, соціально-статусних та антропонімічних маркерів в ойконімах мультикультурного Закарпаття. Автори констатують, що серед етнічних маркерів у першу чергу домінують так звані «руські села» (10 назв), що представлені в усіх районах області, крім Рахівського. Завдяки колонізаційним процесам у Середньовіччі в регіоні понині збереглися німецькі (7 назв), волоські/давньорумунські (3 назви) та польські (2 назви) маркери етнічної ідентичності. Лише в одному випадку присутні ромські (Циганівці/Циганувцї) та словацькі (Ліптаки (мікрорайон Великого Березного) етноідентифікаційні маркери. Незавершений процес відновлення історичних назв у Закарпатській області понині відображається у паралельній практиці вживання двох назв: офіційної та історичної (Берегово – Береґсас; Підгірне – Волоськоє; Лісковець – Ляховиць). Вивчення соціально-статусних маркерів у назвах сіл, селищ і міст Закарпатської області дозволило авторам виділити 13 пунктів, що презентують різні соціальні кластери населення. Домінують соціально-престижні групи, прізвищами та іменами яких названі села, селища та міста краю: правителі (вожді, король, герцог, князі, графи); військові (воєводи); магнати/землевласники; шолтейси/кенези. П’ять варіацій презентують вівчарі та пастухи (Макарьово, Пилипець/Пилипиць, Скотарське/Скотарськоє, Чабанівка/Бачово та Чикош-Горонда/Чікош Ґоронда). Чотири ойконіми асоціюємо з діяльністю опришків (Богдан/Боґдан, Ганьковиця, Плав’я/Плавє, Росош/Росоші). Два варіанти засвідчують про причетність до назви духовної особи (Попово/Чонкопопі та Мале Попово/Попітоня). Лише одним випадком представлені соціально-професійні страти лікаря (Великий Раковець/Великый Раковець) та коваля (Чинадійово/Чинадьово). Аналіз антропонімічних маркерів дозволив авторам виділити 22 населені пункти, назви яких, очевидно, походять від прізвищ. П’ятнадцять особових імен, які мають давнє (невизначене), єврейське, грецьке, латинське та угорське походження у минулому визначили назви 22-х населених пунктів краю. У рамках цієї групи (переважно села) також наявне бінарне використання офіційних та народних (історичних) назв. Йдеться, зокрема, про Ділове/Требушаны, Крите/Феделешüв, Щасливе/Сиринчувцї, Олександрівка/Шандрово, Петрівка/Сернєгат. На думку авторів статті, неврахування проблеми паралельного використання корінними жителями краю десятків історичних та офіційних ойконімів, які штучно впроваджені в топонімічний лексикон за часів радянської влади, призводить до нерозуміння логіки етнокультурних процесів як у минулому, так і на сучасному етапі. Порушена проблема відновлення історичних назв сіл, селищ і міст Закарпаття потребує справедливого вирішення в найближчому мирному майбутті задля збереження самобутніх ідентичностей в умовах полікультурного пограниччя.

The article analyzes the issue of ethnic, social status and anthroponymic markers in oikonyms of multicultural Transcarpathia. The authors state that among the ethnic markers, the so-called «Rus’ki villages» (10 names) represented in all districts of the region, except Rakhiv, are primarily dominant. Throught colonization processes in the Middle Ages, Germanic (7 names), Wallachian/Ancient Romanian (3 names) and Polish (2 names) markers of ethnic identity have been preserved in the region to this day. Only in one case are Romani (Tsyganivtsi/Tsyganuvtsi) and Slovak (Liptaki (Velykyi Bereznyi micro-district) ethno-identification markers presented. The unfinished process of historical name restoration in Zakarpattia Oblast is currently reflected in the parallel practice of two names using: official and historical (Beregovo – Beregsas; Pidhirne – Voloskoye; Liskovets – Lyakhovyts). The study of social-status markers in the names of Zakarpattia Oblast settlements allowed authors to identify 13 points representing different social clusters of the population. Predominant social and prestigious groups, whose surnames and names are named after the villages, towns and cities of the region: rulers (chiefs, king, duke, princes, counts); military (voivodes); tycoons/landowners; scholteis/kenes. Five variations are presented by shepherds (Makaryovo, Pylypets/Pylypyts, Skotarske/Skotarskoe, Chabanivka/Bachovo and Chikosh-Goronda/Chikosh Goronda). We associate four oikonyms with the activity of highwaymen (Bogdan/Bogdan, Hankovytsia, Plavya/Plavye, Rososh/Rososhi). Two options testify to the involvement of a spiritual person in the formation of the name of villages (Popovo/Chonkopopi and Male Popovo/Popitonia). Only one case presents the professional executions of a doctor (Velykyi Rakovets/Velykyi Rakovets) and a blacksmith (Chynadiyovo/Chynadiiovo). The analysis of anthroponymic markers allowed the authors to identify 22 settlements, the names of which are obviously derived from surnames. Fifteen personal names of ancient (indeterminate), Jewish, Greek, Latin and Hungarian origin determined the names of the 22 settlements of the region in the past. Within this group (mainly villages), there is also a binary use of official and folk (historical) names. In particular, we are talking about Dilove/Trebusany, Kryte/Fedeleshüv, Shchaslyve/Syrynchuvtsi, Oleksandrivka/Shandrovo, Petrivka/Sernyegat. In the author’s opinion, failure to take into account the problem of parallel use by native inhabitants of the region of dozens of historical and official oikonyms, which were artificially introduced into the toponymic lexicon during the Soviet era, leads to a misunderstanding of the logic of ethnocultural processes both in the past and at the present stage. The problem of restoring the historical names of villages, towns and cities of Transcarpathia needs a fair solution in the near future in order to preserve unique identities in the conditions of a multicultural borderland.