Топос міста у творі «Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича

Abstract

У статті досліджено твір «Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича як приклад постмодерної гри з читачем. У зв’язку з цим художній простір роману організований за постмодерним принципом каталогізації наративу, що унаочнює постмодерну метафору світу-тексту. Художній час і простір постають у творі в нерозривній єдності, адже розгортання нових топосів міст підпорядковане особистому часу оповідача, а також осмисленню подій історії. У творі зображено 111 міст, у яких письменник побував протягом життя, у різні часи, відповідно й темпоральний вимір окреслений надзвичайно широко. Особистий час героя-оповідача відраховується від першої подорожі 1965 року до 2011 року і розмикається у вічність. Крім того, часовий вимір роману ускладнюється спогадами, що виникають у героя під час перебування в тому чи іншому місті (спогади всередині спогадів), а також переосмисленням ним історичних фактів. Організація простору за абетковим принципом є лише засобом упорядкування топографічного хаосу, яким є життя мандрівника. Різним за значенням для автора містам присвячено різні за обсягом й емоційно-пафосним наповненням тексти, міста часто персоніфіковані. Так, розділи про українські міста розгортаються в контексті переосмислення української історії, комплексу меншовартості. Ці розділи часто сповнені постмодерної іронії як спроби подолати рештки колоніальної свідомості сучасного українця. Центральною для роману «Лексикон інтимних міст» є проблема взаємодії Сходу і Заходу, Орієнта й Окцидента. Проблемі зіткнення і взаємопроникнення східної й західної культур у межовому просторі європейського міста присвячено також розділи «Варшава», «Вроцлав», «Бухарест», «Чернівці». Простір міста завжди інтимізований, пов’язаний із особистими спогадами, мемуарний. Місто зображується не лише через описи екстер’єрів, але й через інтер’єри, деталі, завдяки введенню епізодичних персонажів топос «вписується» у загальний, глобальний хронотом. Важливу роль в організації хронотопу відіграє прийом гри, реалізований не тільки через абетковий принцип, але й за допомогою алюзій на творчість самого Ю.Андруховича, самоцитації.

The article deals with the creative work by Yurii Andrukhovych “The Lexicon of Intimate Cities” as an example of a postmodern game with the reader. In this regard, the artistic space of the novel is organized according to the postmodern principle of narrative cataloging, which illustrates the postmodern metaphor of the world-text. Artistic time and space appear in the work in an inseparable unity, because the unfolding of new topos of cities is subject to the narrator's personal time, as well as the understanding of historical events. The work depicts 111 cities, which were visited by the author at different times of his life thereby the temporal dimension is outlined here extremely broadly. The personal time of the hero-narrator is counted from his first trip in 1965 to 2011 and opens into eternity. In addition, the temporal survey of the novel is complicated with the memories that arise in the hero`s mind during his stay in one or another city (memories inside memories), as well as reinterpretation of historical facts. The space organization according to the alphabetical principle is only a method to order the topographical chaos that is the life of the wanderer. The texts of different amount and emotional and pathetic content are devoted to the cities of different significance for the author, the cities are often personified. Thus, the chapters devoted to Ukrainian cities are represented in the context of rethinking Ukrainian history, the inferiority complex. These chapters are often full of postmodern irony as an attempt to overcome the remnants of the colonial consciousness of the modern Ukrainian. The key issue of the novel “The Lexicon of Intimate Cities” is the interaction between East and West, Orient and Occident. The section “Warsaw”, “Wroclaw”. “Bukharest”, “Chernivtsi” also recover the problem of the collision and interpenetration of Eastern and Western cultures in the border space of the European city. The space of the city is always intimate, connected with personal memories, memoir. The city is depicted not only through descriptions of exteriors, but also through interiors, details. Due to the introduction of episodic characters, the topos “fits” into general, global chronotome. Significant for the organization of the chronotope is use of game embodied in alphabetical principle as well as in allusions to the works by Andrukhovych himself, a kind of self-citations.