Motivation and word-forming characteristics of suffixed nouns of the Old Ukrainian language 15th–18th centuries

Abstract

The article is devoted to the analysis of suffixed nouns in the book and written language dating from the 15th–18th centuries. It was determined that the leading concept of derivation is word-formative motivation, which establishes the relationship between the original word and the derived word. It is based on cognate words. Different types of semantic relations may arise with word-forming motivation: transpositional, modifying, mutational and equivalent. It was found out that among suffix nouns, the largest group consists of nouns denoting persons by action, occupation, religious beliefs, and relation to various social processes. It is obvious that the suffixed nouns of the Old Ukrainian book and written language of the 15th – 18th centuries are quite common, as evidenced by the researched source "Materials for the dictionary of the written and book Ukrainian language of the 15th–18th centuries by E. Tymchenko", and this gives grounds to talk about their wide functioning in book styles, and therefore, attests to their high activity in the studied time period. Having analyzed the motivational features of suffixed nouns, it was established that the studied units are characterized by propositionaldictum motivation, since this variety is characteristic of words used in the direct meaning, and almost all lexemes included in the dictionary are used in the primary meaning. The most represented among this type of motivation is the predicateargument variety, which is based on the choice of a motivator-verb of a certain semantic group from the dictum part of the cognitive model. Verb-suffixed nouns are designations of the following arguments of the dictum: agentive (the active performer of the action), locative (the noun denotes a person by location: a gardener), less often - elemental (an actor-nonbeing), a small number represent patients as beings who are the object of action; there are instrumentals (instruments of action), mediatives (means of action), destinatives (a noun denotes an object that has a corresponding purpose), an object to denote an owner, a possessor. Therefore, the study of the Old Ukrainian language, which was the basis of the new Ukrainian literary language, provides researchers with rich material for studying the lexical composition of the language, its word-forming structure, as well as interesting material for studying the identity of the Ukrainian language, its high level even in the 15th – 18th centuries.

Стаття присвячена аналізу суфіксальних іменників книжної та писемної мови, датованої ХV–XVIII ст. Визначено, що провідним поняттям дериватології є словотвірна мотивація, яка встановлює відношення між твірним і похідним словом. Вона базується на спільнокореневих словах. При словотвірній мотивації можуть виникати різні типи семантичних відношень: транспозиційні, модифікаційні, мутаційні та еквівалентні. З’ясовано, що серед суфіксальних іменників найбільшу групу складають іменники на позначення осіб за дією, родом занять, за релігійними переконаннями, за стосунком до різних суспільних процесів. Вочевиднено, що суфіксальні іменники староукраїнської книжної та писемної мови ХV–XVIIІ ст. досить уживані, про що засвідчує досліджуване джерело «Матеріали до словника писемної та книжної української мови ХV–XVIIІ століть Є. Тимченка», а це дає підстави говорити про їхнє широке функціонування в книжних стилях, а отже, засвідчує їхню високу активність у досліджуваний період часу. Проаналізувавши мотиваційні особливості суфіксальних іменників, установлено, що досліджуваним одиницям властива пропозиційно-диктумна мотивація, оскільки такий різновид властивий словам, ужитим у прямому значенні, а майже всі лексеми, що вміщені в словнику, ужиті в первинному значенні. Найбільш представлено серед цього типу мотивації предикатно-аргументний різновид, який ґрунтується на виборі мотиватора-дієслова певної семантичної групи з диктумної частини когнітивної моделі. Віддієслівні суфіксальні іменники є позначеннями таких аргументів диктуму: агентива (активний виконавець дії), локатива (іменник позначає особу за місцем розташування: огородник), рідше – елементива (діяча-неістоти), незначну кількість представляють пацієнси як істоти, що є обєктом дії; трапляються інструментиви (знаряддя дії), медіативи (засіб дії), дестинативи (іменник позначає предмет, що має відповідне призначення), об’єкта на позначення власника, посессора. Тому вивчення староукраїнської мови, яка була основою нової української літературної мови, дає дослідникам багатий матеріал для вивчення лексичного складу мови, її словотвірної будови, а також цікавий матеріал для вивчення самобутності української мови, її високого рівня ще в ХV–XVIIІ ст.