Демократія і конституційна легітимність: проблеми теорії та практики

Abstract

У статті зроблено висновок, що захист прав і свобод має узгоджуватися з національним правопорядком, чому слугують конституційні застереження щодо меж здійснення суб'єктивних прав і свобод. Зрозуміло, якщо розглядати механізм легітимації публічної влади, то його інструментами слугуватимуть демократичні вибори, гарантії вільного доступу до публічної служби, режим парламентаризму, професійність і нейтральність публічної служби, судовий конституційний контроль. Кумулятивним ефектом цих інститутів та процедур є становлення механізму консолідованої демократії. Він передбачає забезпечення суспільного консенсусу принаймні в таких лініях зв'язків: між рівнями публічної влади (місцеве самоврядування – регіональна влада – держава), соціальними спільнотами (громадські організації – спілки – рухи), політичними інститутами (політичні рухи – політичні партії – публічною владою), публічною владою та релігійними організаціями. В контексті конституційної модернізації можна ставити питання про сприяння діяльності мережі громадських ініціатив, незалежних експертних дослідницьких центрів, науково дослідних установ, які за результатами вільної дискусії пропонуватимуть органам публічної влади шляхи розв'язання суспільно значущих проблем на засадах конституційної легітимності