Українські класики як обʼєкт художнього осмислення в нарисах та есеях О. Гончара

Abstract

У статті проаналізовано засоби портретування українських класиків – І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки – в нарисах та есеях О. Гончара. Наголошено на унікальній властивості О. Гончара-портретиста: здатності вчитуватися в текст українських майстрів слова, відшукувати в них первинні смисли, мати власну, не від кого незалежну незаангажовану позицію, дивитись на текст і бачити в ньому не тільки образи, а й те, що за ними стоїть, реставрувати обставини написання тексту і доводити, наскільки образність митця виявлялася і політературному дієвою, і, разом з тим, актуальною та імперативною. Предметом вивчення постали як есеї, так і нариси митця. Наголошено, що до цих жанрів долучено елементи рецензії, літературного огляду тощо: змішування жанрів дозволило авторові корегувати власні емоції з науковою рецепцією, а висновки щодо конкретного твору чи автора легко екстраполювати на ширші контексти. Закцентовано увагу на тому, що саме нарисам з-поміж усіх жанрів О. Гончар віддавав перевагу у створенні образів класиків. Виділено провідні засоби портретування: жанрова відкритість, акцент на головному і другорядному, тісний звʼязок із творчістю, уписаність у широкі та вузькі контексти, використання широкої палітри засобів художньої виразності. Наголошено, що основний метод О. Гончара у створенні образів митця в його есеях та нарисах – метод особистої реставрації. Зроблено висновки, що О. Гончар, створюючи образ класика української літератури в нарисах та есеях, стає не просто автором чи суб’єктом висловлювання, а будівничим нової естетично-духовної, соціально вагомої реальності. Кожен образ у системі есеїстичного / нарисового світотворення письменника є еманацією його морально-етичної, вірувальної, інтелектуальної, етноментальної парадигми. У складно змодельованій метафоричній формі полеміко-художньої образності митця у такий спосіб проєктується культурна, соціальна, психологічна, національно зорієнтована дійсність як автора, так і реципієнта.

The article analyzes the means of portraying Ukrainian classical writers – Ivan Kotliarevsky, Taras Shevchenko, Ivan Franko, Lesya Ukrainka – in O. Honchar's essays and sketches. The author emphasizes the unique feature of O. Honchar as a portraitist: the ability to read the text of Ukrainian masters of words, to find primary meanings in them, to have his own independent unbiased position, to look at the text and see in it not only images but also what is behind them, to restore the circumstances of the text and to prove how the artist's imagery was both literary practical and, at the same time, relevant and imperative. The subject of the study is both the artist's essays and literary sketches. It is emphasized that these genres include elements of review, literary review, etc. Mixing genres allowed the author to adjust his emotions with scientific reception, and conclusions about a particular work or author can be easily extrapolated to broader contexts. The attention is focused on the fact that O. Honchar preferred essays among all genres in creating images of classical authors. The leading means of portraiture are highlighted: genre openness, emphasis on the main and secondary topics, close connection with creativity, fit into broad and narrow contexts, and use of a wide palette of artistic expression. It is emphasized that O. Honchar's main method of creating images of artists in his essays and sketches is the method of personal restoration. It is concluded that O. Honchar, by creating an image of the classic of Ukrainian literature in his essays and literary sketches, becomes not just an author or a subject of expression, but a builder of a new aesthetic and spiritual, socially significant reality. Each image in the system of the writer's essay/sketch world view is an emanation of his moral, ethical, religious, intellectual, and ethnomental paradigm. In the complexly modelled metaphorical form of the artist's polemical and artistic imagery, the cultural, social, psychological, and nationally oriented reality of both the author and the recipient are thus projected.