Проблематика та поетика п’єси Le Visituer Еріка-Емманюеля Шмітта

Abstract

Дана стаття присвячена аналізові ранніх драматичних творів відомого франкомовного письменника нашого часу Еріка-Емманюеля Шмітта. Метою статті є аналіз основної проблематики та поетикальних властивостей п’єси Гість (Le Visiteur). Вивчено особливості організації сюжетів, образів головних героїв та їх системи, проаналізовано мотиви, лейтмотиви, хронотопи, теми та проблематику, що дало змогу виокремити основний конфлікт п’єси. Також досліджено жанрово-типологічні властивості п’єси Гість, систему її персонажів, актуалізовано прототипів дійових осіб. Для дослідження заявленої проблематики використано структурний, порівняльно-історичний та порівняльно-типологічний методи. Головною дійовою особою твору є виатний німецький психоаналітик Зигмунд Фройд, якого Е.-Е. Шмітт описує вже у досить похилому віці, хворим та у момент гибокого відчаю – ув’язнення його любої доньки Анни. Саме у найкритичніший момент, коли Фройд залишається наодинці, спустошений та розбитий, у його кабінеті з’являється таємничий гість. Загадкою для лікаря залишається не лише сама його поява, але й походження, факт из дитинства, котрими цей гість оперує (відомі лише самому Фройду) і, головне питання, чи не завітав до нього сам Бог. Це питання автор залишає відкритим для читача впродовж усього твору і у фінальній сцені також. Всі події п’єси відбуваються в межах однієї кімнати (кабінету Фройда), однієї доби, усі сімнадцять сцен об’єднані єдиним наскрізним конфліктом, що робить даний твір близьким до класичного. Е.-Е. Шмітт відомий своїми філософськими рефлексіями щодо релігії: у творах часто порушується одвічне питання існування Бога. Драматург любить, аби філософи, видатні діячі науки в його творах вагалися, не були такими впевненими в ідеях, які пропагують. У п’єсі Гість Фройд починає сумніватись у власному атеїзмі, хоча, вивчаючи праці психоаналітика та його життєвий шлях, можна знайти багато підтверджень тому, що саме його він пропагував непохитно. Саме цей твір приніс Е.-Е. Шмітту славу у 1994 році, за неї він здобув премію Мольєра відразу в трьох номінаціях.

This article is devoted to the analysis of the early dramatic works by famous French-speaking writer of our time, Eric-Emmanuel Schmitt. The purpose of the article is to analyze the main issues and poetic properties of the play Le Visiteur. Thas article studies the peculiarities of the organization of plots, images of the main characters and their system, it analyses the motives, leitmotifs, chronotopes, themes and problems, which made it possible to single out the main conflict of the play. The genre-typological properties of the play Le Visiteur, the system of its characters, and the prototypes of the protagonists have been updated. In order to study the stated problems we use structural, comparative-historical and comparative-typological. The main protagonist of the work is a famous German psychoanalyst Sigmund Freud, whom E.-E. Schmitt describes as already a rather old man, sick and in a moment of tender despair – the imprisonment of his beloved daughter Anna. At the most critical moment, when Freud is alone, devastated and broken, a mysterious visitor appears in his office. Not only his very appearance remains a mystery to the doctor, but also his origin, a fact from his childhood, which this guest operates on (known only to Freud himself) and, the main question, whether God himself visited him. The author leaves this question opened for the readers throughout the work and in the final scene as well. All the events of the play take place within one room (Freud’s office), one day, all seventeen scenes are united by a single through-and-through conflict, which makes this work close to a classical one. E.-E. Schmitt is known for his philosophical reflections on religion: the eternal question of the existence of God is often raised in his works. The playwright likes when philosophers, prominent scientists in his works hesitate, when they are not so confident in the ideas they promote. In the play Le Visiteur, Freud begins to doubt his own atheism, although, during of the studying the works by this psychoanalyst and his life path, one can find many confirmations of the fact that it was he who unwaveringly promoted it. This work brought E.-E. Schmitt the fame in 1994 and brought the Molière Award in three nominations at once.