Поетика візуальності в романі Гі де Мопассана «Сильна як смерть»

Abstract

У статті проаналізовано функціонування образів візуального ряду в поетиці роману Г. де Мопассана «Сильна як смерть». Встановлено, що надзвичайна концентрація образів візуального ряду в аналізованому романі пояснюється не тільки його приналежністю до жанрового різновиду «роману про художника» (як різновиду «роману творення»), а й специфікою Мопассанового художнього мислення, орієнтованого на візуальне сприйняття світу. Доведено, що художньою формою втілення двох головних і корелятивних ліній проблематики роману Г. де Мопассана «Сильна як смерть» (болісного відчуття втрати молодості й кохання / внутрішнього творчого конфлікту художника, втрати ним творчих потенцій) стає розгалужена палітра візуальних образів. Найвиразнішим є міфосимволічно потрактований образ дзеркала і його численні еманації (скло вітрин, шліфована поверхня кришталя або срібла та ін.) як знак самоідентифікації, інструмент часо-просторової орієнтації суб’єкта самоусвідомлення, засіб утримання зв’язку між минулим і майбутнім. У художньому просторі роману дзеркало функціонує і як предметний атрибут, і як символ самосвідомості героїв, при цьому дзеркало-міфологема дублює функціональне й смислове значення дзеркала-предмета. Дзеркало в контексті роману «Сильна як смерть» стає для героїв мірилом правди про себе, якій опирається свідомість (бо воно, на відміну від людського мозку, не інтерпретує зображення). Ще одним, «живим», віддзеркаленням героїні є її донька, надзвичайно схожа на мати, а надто, – на її ранній портрет. Сам портрет також стає варіантом дзеркального відображення – екфрастичний опис одного з найкращих творінь протагоніста, художника Олів’є Бертена (зображення графині замолоду) набуває значення як форма діалектичного зв’язку між матір’ю і донькою, як копія-заперечення, симулякр, знак спогаду й намагання втримати час. Концептуальний сенс мають у романі образи освітлення (природного (сонце, полум’я) або штучного (електричні лампи, ліхтарі, рефлектори), тьмяного, виразно яскравого, притлумленого та ін.), які кореспондують з образами дзеркального і портретного відображення, а також колористичні образи (насамперед блакитний, золотавий/жовтий, сріблястий/ білий і чорний).

The article analyzes the functioning of images of the visual series in the poetics of Guy de Maupassant’s novel “Strong as Death”. It has been established that the extraordinary concentration of images of the visual series in the analyzed novel is explained not only by its belonging to the Künstlerroman genre (as a variety of “a novel of creation” genre), but also by the specificity of Maupassant’s artistic thinking, which is focused on the visual perception of the world. It is proved that the artistic form of the embodiment of the two main and correlative lines of the problem of Guy de Maupassant’s novel “Strong as death” (painful feeling of loss of youth and love / the artist’s internal creative conflict, loss of his creative potential) becomes an extensive palette of visual images. The most expressive is the mytho-symbolically treated image of the mirror and its numerous emanations (window glass, polished surface of crystal or silver etc.) as a sign of self-identification, an instrument of time-space orientation of the self-awareness subject, a means of maintaining the connection between the past and the future. In the artistic space of the novel, the mirror functions both as a subject attribute and as a symbol of the self-awareness of the heroes, while the mythologeme-mirror duplicates the functional and semantic meaning of the object-mirror. The mirror in the context of the novel “Strong as Death” becomes for the heroes a measure of the truth about themselves, which consciousness resists (because consciousness, unlike the human brain, does not interpret images). Another, “living” reflection of the heroine is her daughter, who is extremely similar to her mother, and even more so, to her early portrait. The portrait itself also becomes a variant of mirror reflection – the ekphrastic description of one of the best creations of the protagonist, the artist Olivier Bertin (the image of the countess as a young woman) acquires significance as a form of dialectical communication between mother and daughter, as a copy-denial, a simulacrum, a sign of memory and trying to keep time. Images of lighting (natural (sun, flame) or artificial (electric lamps, lanterns, reflectors), dim, distinctly bright, subdued, etc.) that correspond to images of mirror and portrait reflection, as well as coloristic images, have a conceptual meaning in the novel (primarily blue, golden/yellow, silver/white and black).