Людина та соціокультурний простір у західноєвропейських наукових рефлексіях 20-21 століть

Abstract

У статті проаналізовано праці західноєвропейських представників гуманітаристики про людину, її сутність, домінантні атрибути. Проблема людини й соціокультурного простору стала об’єктом численних наукових дискусій як періоду модернізму, так і постмодерну. До осмислення концептуального значення особистості в розвитку соціуму та художньої культури долучалися антропологи, культурологи, фольклористи, психологи, історики, філософи тощо. Проблема має інтегративний характер і потребує використання компаративного, структурно-типологічного, історико-типологічного та інших методів. У системі духовної культури виокремлюються не лише час і простір, на тлі яких формується, розвивається й удосконалюється особистість, але й, власне, культурне середовище, носії культури. Завдяки ефективному засвоєнню семіотичних маркерів духовно-практичного життя людина може репрезентувати моральний та естетичний ідеали, екзистенційні цінності часу. Багатогранна діяльність особистості, участь у подієвості сприяють розкриттю діалектики ідеальне – наявне, а також уможливлюють перетворення реальної моделі на взірцеву, що може послужити орієнтиром у структуруванні власного буття. Наукові студії західноєвропейських учених ХХ–ХХІ ст. різняться ракурсом з’ясування засадничого ядра, що оприявнюється через сутнісноонтологічний образ. Характер концептуальних підходів залежить від особливостей втілення життєвого образу. Таким чином, одні проєкти використовують різні методи, а інші – онтологометафізичний підхід, який розкриває зміст цієї методології. Сучасний західноєвропейський дискурс представлений різноманітними концепціями людини. Одні вчені стоять на позиціях неотомізму, інші – використовують антропологічні ідеї, решта – синтезують традиційне й нове. Науковий екскурс присвячений теоретичним напрацюванням А. Гелена, Ж. Граньє, Т. Ранча, Ф. Герхарда, Х. Арангурена, О. Маркварда, Дж. Серла.

The article analyzes the works of Western European representatives of humanitarianism about man, his essence, dominant attributes. The problem of man and socio-cultural space became the object of numerous scientific discussions both in the period of modernism and in postmodernism. Anthropologists, culturologists, folklorists, psychologists, historians, philosophers, etc. contributed to the understanding of the conceptual meaning of the individual in the development of society and artistic culture. The problem has an integrative nature and requires the use of comparative, structural-typological, historical-typological and other methods. In the system of spiritual culture, not only time and space are distinguished, against the background of which a personality is formed, developed and perfected, but also, in fact, the cultural environment, the carriers of culture. Thanks to effective assimilation of semiotic markers of spiritual and practical life, a person can represent moral and aesthetic ideals, existential values of time. Multifaceted human activity, participation in events contribute to the disclosure of the ideal-real dialectic, and also enable the transformation of a real model into an exemplary one, which can serve as a reference point in structuring one’s existence. Scientific studies of Western European scientists of the 20th–21st centuries. differ in the angle of elucidation of the fundamental core, which is manifested through an essentially ontological image. The nature of conceptual approaches depends on the specifics of the embodiment of a life image. Thus, some projects use different methods, while others use an ontologometaphysical approach that reveals the content of this methodology. Modern Western European discourse is represented by various concepts of man. Some scientists stand on the positions of neo-Thomism, others use anthropological ideas, the rest synthesize the traditional and the new. The scientific excursion is devoted to the theoretical works of A. Helen, J. Granier, T. Ranch, F. Gerhard, H. Aranguren, O. Marquardt, and J. Searle.