Комплексний підхід до вивчення семантики каузальності крізь призму філософських та лінгвістичних студій

Abstract

Однією з головних функцій будь-якої мови є передача інформації про каузальні (причиново-наслідкові) зв’язки, що існують в об’єктивній реальності. У статті проілюстровано суттєву різницю у сприйнятті причиновості під впливом зміни філософських та лінгвістичних парадигм. За допомогою методу аісторичного реконструювання, що був запропонований вітчизняним феноменологом В. Кебуладзе, у статті проаналізовано еволюцію сучасного розуміння категорії каузальності у різних лінгвокультурах. Крім того, у роботі акцентовано увагу на різниці між патронімічними термінами «каузальність» та «каузативність». У західній цивілізації фундамент для вивчення причиновості був закладений у працях древньогрецьких філософів, зокрема в детерміністських ученнях Демокрита та поглядах на чотири першопричини у працях Аристотеля. Доведено, що під впливом християнської традиції, фокус у бінарній системі «причина – наслідок» зміщується з пошуку істинної причини до вивчення цілей, результатів і шляхів їх досягнення у рамках телеологічного підходу. У праці відзначено вагомий внесок представників німецької класичної філософії у вивчення автокаузальності, зокрема Г. Гегеля, Д. Г’юм, І. Канта та Л. Вітґенштайна. У статті підкреслено те, що сучасне сприйняття каузальності у східній цивілізації, зокрема у Китаї, значною мірою сформовано з урахуванням поєднання даоського та буддистського світоглядів. У роботі зазначено, що хоча східні мислителі і не мали на меті провести чітку межу між поняттями «причина» і «наслідок», однак розуміння їхнього мінливого взаємозв’язку суттєво вплинуло на сучасний світогляд китайців і їхню лінгвокультуру. Перспектива подальших досліджень вбачається у дослідженні засобів вираження логіко-філософської категорії каузальності на рівні речення у рамках каузативної конструкції та на рівні тексту у рамках каузативної макро-ситуації.

One of the key language functions lies in the adequate illustration of real-world causal (cause-effect) relations. This article points out the differences in the perception of causality with a regard to shifts in philosophical and linguistic paradigms. With the help of ahistorical reconstruction method introduced by V. Kebuladze, the paper analyzes the evolution of causality concept in different linguocultures. Moreover, it contrasts two paronyms, namely «causality» and «causativity». In Western civilization, the research on causality dates back to the works of Greek philosophers, in particular, to the deterministic views of Democritus and Aristotle’s doctrine of four essential causes. The paper argues that the spread of Christian views in the Middle Ages provoked a rapid shift towards the teleological explanations, thus, changing a focus to such concepts as purpose, goal and result, which are located in the latter part of «cause – effect» opposition. Furthermore, it highlights the contribution of classic German philosophers, such as G. Hegel, D. Hume, I. Kant, and L. Wittgenstein, to the deeper understanding of autocausality. In Eastern civilization, particularly in Chinese linguocultures, the roots of causality are hidden deep down in the blend of Taoist and Buddhist worldviews. The paper concludes that eastern savants neither aimed to contrast the notions of «cause» and «effect» nor define a strict opposition between them, but rather focused on their constant change regulated by the ultimate laws of nature. The aforementioned perceptions largely contribute to the development of a unique Chinese linguoculture. Future researches should be devoted to the analysis of the exact means and tools used in a specific language while expressing causality in terms of sentence-based causative construction and text-based causative macro-situation.