Перекладацькі тактики відтворення засобів невербальної комунікації персонажів драматичних текстів (на матеріалі українських перекладів п’єс Б. Шоу «Пігмаліон» і Дж. Джойса «Вигнанці»)

Abstract

У статті комплексно окреслено тактики відтворення засобів невербальної комунікації персонажів драматичних текстів та проаналізовано, як застосування цих тактик впливає на розкриття основних образів та конфліктів у п’єсах. Дослідження було здійснено на основі порівняння номінацій засобів невербальної комунікації у сценічних вказівках у п’єсах Бернарда Шоу «Пігмаліон» і Джеймса Джойса «Вигнанці» та їх українських перекладах, у результаті чого було виявлено численні приклади ситуативної й експлікативної асиметрії. Ці типи асиметрії виникли внаслідок застосування цілого ряду перекладацьких тактик, а саме: відтворення повторюваності засобів невербальної комунікації, відтворення подібності засобів невербальної комунікації різних персонажів, відтворення векторності, просторової спрямованості, рівня деталізованості та образності засобів невербальної комунікації. У статті також розглянуто специфічні риси тактик відтворення засобів невербальної комунікації персонажів драматичних творів порівняно з прозою та наголошено важливість ефективного відтворення невербальної комунікації як для «читабельності», так і для «сценічності» п’єси. Серед найпоширеніших ефектів, створених у результаті вживання певної тактики відтворення засобів невербальної комунікації, виділено посилення чи знімання напруженості, розкриття соціальних та гендерних ролей персонажів, декодування особливостей доби, в яку відбуваються зображені події, підкреслення характерологічних деталей образів персонажів, групування образів персонажів на основі їхніх спільних та відмінних рис, уточнення моделі стосунків персонажів під час їхньої безпосередньої взаємодії та конкретизація сценічних вказівок. Вплив цих ефектів на сприйняття драматичного тексту аудиторією – читачами або глядачами – зумовлює актуальність подальшого дослідження особливостей застосування окреслених тактик відтворення засобів невербальної комунікації, перспективи якого полягають в аналізі впливу різних жанрів драми та часової приналежності п’єс та їхніх перекладів на відтворення невербальної комунікації.

The article comprehensively outlines the tactics of rendering nonverbal communication means of characters in drama texts and dwells on how the use of these tactics affects the reveal of the main images and conflicts in plays. The analysis was based on the comparison of nonverbal communication means presented in the stage directions of Bernard Shaw’s “Pygmalion” and James Joyce’s “Exiles” with their Ukrainian translations, and consequently, numerous cases of situational and explicative asymmetry. Asymmetry of these types appeared due to the use of a series of translation tactics, namely rendering repetition of nonverbal communication means, rendering the similarity of different characters’ ranges of nonverbal communication means, rendering vectoriality, spatial orientation, level of detail, and imagery inherent in nonverbal communication means. The article also examines the specific features of the tactics of rendering nonverbal communication means of characters in drama texts in comparison with prose and emphasizes the importance of effectively rendering nonverbal communication for both “readability” and “performability” of the play. Among the most common effects created as a result of the use of certain tactics of rendering nonverbal communication means, the article highlights increased or diffused tension, uncovered social and gender roles of characters, decoded features of the time of the depicted events, foregrounded characterological details, characters’ images categorized according to their similarities or differences, character relationship models clarified according to their direct interaction patterns, and specified stage directions. The impact of these effects on the perception of a drama text by the audience – be it readers or spectators – determines the relevance of further research into the application of the outlined tactics of rendering nonverbal communication means, including the study of how different drama genres and the time in which the plays were set, written, and translated influence the rendering of the characters’ nonverbal communication.