Лінія та світло як стилістичний прийом візуалізації простору в малій прозі М. Яцкова

Abstract

Розглянуто використання світла як особливості авторського художнього методу у творенні літературних ландшафтів. З’ясовано, що у малих прозових творах М. Яцкова поруч із кольором простежуємо часте оперуванням світлом як стилістичним прийомом (здебільшого у контексті дня і ночі, а також пір року). Важливим аспектом для розуміння стилістичної природи світла у творчості М. Яцкова є виявлення його джерел. Загалом можемо виокремити дві пари антиномій світла: «земне – потойбічне», «світанок – захід». В естетичній концепції письменника галицький простір увиразнено у двох вимірах – «своєї/чужої» землі та землі «казкового дитинства». Кожному з них притаманний власний тип світла. Для «своєї/чужої землі» характерне тьмяне світло, часто від блідого або ж згасаючого вечірнього сонця, світло присмерку, осіннє світло чи від білої барви як символу смерті. Водночас «казковому краю» притаманне світло сонячного ранку, весняного дня, таке, що відбивається у небесних просторах, або ж містичне, загадкове, казкове, місячне світло. А також проаналізовано роль лінії у художньому метод візуалізації простору письменником. Встановлено, що дослідження малої прози М. Яцкова стосовно використання художніх засобів у створенні образів галицького простору виявляє органічний зв’язок із концепцією сецесійного стилю, домінуючою формою якого є лінія. Письменник активно вдається до застосування лінії як способу впорядкування композиції текстів, що обумовлює схильність автора до жанру новели або короткого оповідання. Водночас для творчості М. Яцкова композиційно важливою є організація сюжету згідно з вертикальним і горизонтальним типами зв’язків. Для вертикальних зв’язків притаманні ахроматизм із домінуванням білого кольору та яскраве природне світло. Однак коли рухатися зверху вниз, у підземний світ, то світло або зникає, або залишається мертвотним, із переважанням чорної барви. На стилістичному рівні для втілення власної лінійної концепції М. Яцків використовує головно дві фігури – антитезу і градацію: протиставлення без видимого взаємозаперечення та постійне підсилення. До антитези автор вдається, як правило, тоді, коли сюжет розвивається по горизонтальній лінії, натомість градація властива для сюжету за вертикальною лінією.

The article focuses on the use of light as the narrative technique for representing literary landscapes. The use of light, as well as colour, has been found to be a stylistic device in M. Yatskov’s short stories (mostly in the context of day, night, and seasons). To identify sources of M. Yatskov's works is important for understanding the stylistic nature of light in his short stories. Two pairs of antinomies of light like ‘earthly – otherworldly’ and ‘dawn – sunset’ can be distinguished in his works. In the writer’s aesthetic concept, the Galician space is expressed by two dimensions – a ‘native/hostile’ land and the land of ‘sweet childhood’. Each of them has its own type of light. A dim light, from a pale, fading evening sun, twilight or autumn light, is typical to a ‘native/hostile’ land, and white colour is a symbol of death. At the same time, the light of a sunny morning or a spring day, or even a mystical moonlight one, visible in the sky, is a characteristic of the ‘fairytale land’. The role of the line in the writer’s space visualisation is also analysed. It is shown that studying M. Yatskov's short stories about the use of stylistic devices for creating the Galician space reveals its connection with the concept of the Secession style, where the line is a dominant form. The writer uses lines for text composition, which determines the author’s inclination to short story genre. The plot structure with vertical and horizontal types of connections is essential for M. Yatskov’s works. Vertical connections are characterized by achromaticism with white colour and bright natural light. However, when moving from top to bottom, into the underground world, the light either disappears or is not used, with a predominance of black colour. At the stylistic level, M. Yatskiv uses two stylistic devices: antithesis and gradation to implement his own linear concept: juxtaposition without apparent mutual contradiction and constant reinforcement. The author resorts to antithesis when the plot with a horizontal line develops, but gradation is more often used for the plot with a vertical line.