Люди і манекени у драматургічному просторі Лесі Українки

Abstract

У статті розглянуто драматичні твори Лесі Українки крізь призму духовної прірви між природним єством людини і соціальною дійсністю, екзистенційний образ якої метафорично виражений у понятті «люди» і «манекени». Основну увагу зосереджено на аналізі таких драм Лесі Українки, як «Камінний господар» і «Блакитна троянда», в яких герої, то стають манекенами власних пристрастей (скупості, гордині, блуду, ревнощів як наслідок обманутої любові і т.п.), то людьми уподібненими до “образу Божого”. Простежено, що любовні трагедії у драматургічному просторі українського класика за своїм світоглядом і психологічною глибиною характерів персонажів наближені до шекспірівської філософської антропології. «Люди» і «манекени» у драматургічному просторі Лесі Українки – це не лише красномовна осучаснена метафора про кризу індустріального суспільства, а відтворення глибокої духовної прірви між природним єством людини і соціальною дійсністю. Любовні трагедії у творчості українського класика, зокрема в «Блакитній троянді», «Камінному господарі», за своїм світоглядом і психологічною глибиною характерів персонажів наближені до шекспірівської психологічної та філософської антропології. Тому Лесю Українку з повним правом можна назвати “українським Шекспіром”. Адже її геніальність належить не одній країні і не одній епосі, а всьому людству. На прикладі аналізу трьох драм Лесі Українки ми бачимо, що її герої, то стають манекенами власних пристрастей (скупості, гордині, жадоби до влади чи матеріальної наживи, блуду, ревнощів як наслідок обманутої любові і т.п.), то людьми уподібненими до “образу Божого”. Часто головним героєм твору, його рушійною силою є саме життя. Утім, якщо в реальній дійсності важко зустріти такий типаж людей як Любов («Блакитна троянда») чи Долорес («Камінний господар»), то це тому, що одне й те ж саме явище не повторюється, а не тому що ці художні образи належать до вимріяного ідеального світу. Відтак такі герої як Дон Жуан, Анна («Камінний господар»), Милевський, Острожин («Блакитна троянда») – це репрезентанти індустріальної епохи та соціальної ідеології, що структурує їхню «хибну свідомість» на рівні манекенів. У любовних драмах Лесі Українки прослідковується певна закономірність: у них фатум переслідує пари закоханих не за необдуманих їхніх вчинків чи рішень, а за перепетій і бар’єрів у соціальному світі «людей» і «манекенів».

The author examines Lesia Ukrainka’s dramas through the prism of the spiritual gap between the natural being of a human and social reality, the existential image of which is metaphorically expressed in the concept of «people» and «mannequins ». The focus is on the analysis of such dramas by Lesia Ukrainka as the «Stone Host», «Blue Rose», in which characters become mannequins of their own passions (greed, pride, seduction, jealousy because of the deceived love, etc.) as well as people are similar to the «image of God». It is observed that love tragedies in the dramatic space of the Ukrainian classic in their worldview and psychological depth of the characters are close to Shakespeare's philosophical anthropology. «People» and «mannequins» in Lesia Ukrainka's dramatic space are not only an eloquent modernized metaphor about the crisis of industrial society, but a reproduction of a deep spiritual gap between the natural being of a human and social reality. In their worldview and psychological depth of the characters, love tragedies in the writings of the Ukrainian author, in particular in «Blue Rose», «Stone Host», are close to Shakespeare's psychological and philosophical anthropology. Hence, Lesia Ukrainka can be justly called «Ukrainian Shakespeare». After all, her genius belongs not to one country and not one epoch, but to all humanity. On the example of the analysis of three dramas by Lesia Ukrainka, we see her characters as they become mannequins of their own passions (greed, pride, lust for power or material gain, seduction, jealous as a result of the deceived love, etc.) as well as people likened to the «image of God». Often, life is the very protagonist of the work, its driving force. However, if in reality it is difficult to meet such types of people as Liubov («Blue Rose») or Dolores («Stone Host»), it is because the same phenomenon is not repeated, and not because these artistic images belong to the dreamed ideal world. Thus, such characters as Don Juan, Anna («Stone Host»), Mylevskyi, Ostrozhyn («Blue Rose»), are representatives of the industrial era and social ideology that structures their «false consciousness» at the level of mannequins. In Lesia Ukrainka’s love dramas as well as in William Shakespeare’s plays a pattern is traced: fate pursues couples in love not throughout their reckless actions or decisions, but during the obstacles and perepeteia of «people» and «mannequins » in the social world.