Лінгвокультурологічні аспекти концепту «ватра» в гуцульському говорі

Abstract

У статті висвітлено лінгвокультурологічні особливості концепту «ватра» в гуцульському говорі, охарактеризовано образні смисли цього знака в художніх текстах. Матеріалом слугують роман П. Шекерика-Доникова «Дідо Иванчік» та словник «Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові». Загальноприйнятою є думка про те, що концептами є найбільш актуальні для певної культури явища дійсності, які мають значну кількість вербальних репрезентацій, вживаються в прислів’ях і приказках, поетичних і прозових текстах, виступають у ролі символів і є носіями культурної пам’яті народу. Таким, на нашу думку, є концепт «ватра» в гуцульському говорі. Навколо ватри чи на її основі здійснювалися всі магічні дії, пов’язані з життям гуцулів. Ватра разом із водою виступає засобом у боротьбі із нечистою силою. Найчастіше використовують для цього «видгашену ватру». Ритуал видгашування [живої] ватри здійснюється головним героєм твору та іншими персонажами майже щоденно: чи то для миття рук вівчарів після доїння овець, чи то від наслання або нечистої сили, чи то для успішного полювання, чи то від якихось злих людей, чи то для потреб мольфарів. Підтвердженням цього є і традиція карпатських мольфарів на найбільші християнські свята здійснювати свої «мальфи» із використанням води і ватри, Особливого значення в повсякденному житті гуцулів набуває жива ватра – «вічний» вогонь, добутий тертям дерева об дерево. Найбільш придатна для всіх потреб жива ватра, добута в живний (страсний) четвер із «ошкалок громовиці» (зі скіпок дерева, у яке вдарив грім). Ватра виступає у творі символом життя та смерті, збереження давніх традицій, є пам’яттю про них. Відомо, що на Гуцульщині, на знак того, що хтось помер, перед хатою чи за обійстям (ґраждою) розкладали велику ватру, біля якої вночі на посіжіні (сидінні при небіжчикові) проводили забави, які, по-перше, нагадували людям, що життя триває, по-друге, розганяли тугу за покійним, по-третє, душа померлого на небі веселитиметься від споглядання цього дійства. Отже, концепт «ватра» займає чільне місце в гуцульському світосприйманні, виступаючи символом життя і смерті, світла й очищення, вітаїзму та єдності.

The article explores the linguocultural aspects of the concept of “vatra” (a bonfire) in the Hutsul subdialect and characterizes the figurative meanings of this sign in literary texts. The material used for the article is the novel “Dido Yvanchik" by P. Shekeryk-Donykiv and the dictionary “The Hutsul Subdialect Lexicon and Phraseology in Ukrainian Literary Language.” It is commonly believed that concepts are the most relevant phenomena of reality for a particular culture, which have a significant number of verbal representations, are used in proverbs and sayings, poetic and prose texts, serve as symbols, and are carriers of the cultural memory of a people. “Vatra” in the Hutsul subdialect is one of such concepts. All magical actions associated with the life of the Hutsuls were performed around or on the basis of “vatra.” Together with water, “vatra” is a means of fighting against the forces of evil. Most often, “vydhashena vatra " (an extinguished bonfire) is used for this purpose. The ritual of extinguishing a [living] bonfire is performed almost daily by the main character and other characters of the text, either for washing shepherds’ hands after milking sheep, or repelling curses or evil forces, or for successful hunting, or from evil people, or for the needs of Molfars (peoples with magical abilities in the Hutsul culture). One of the traditions of Carpathian Molfars is to perform their “malphas” (rituals) using water and fire on the biggest Christian holidays. The living vatra – “the eternal” bonfire obtained by wood friction – becomes of particular importance in the everyday life of the Hutsuls. The “eternal” vatra, obtained on Holy Thursday from “thunderbolt chips” (from chips of a tree struck by lightning) is the most suitable for all needs. In the text, “vatra” becomes a symbol of life and death, the preservation of ancient traditions, and a memory of them. It is known that in Hutsulshchyna (a Ukrainian ethnocultural region where Hutsuls live), when someone dies, a large bonfire is lit in front of the house or around the yard (“hrazhda”). At night during “posizhinnia” (a night vigil by the deceased), people played games that reminded people that life goes on and eased mourning for the deceased. It was also believed that the soul of the deceased in heaven was happy watching people having some fun. Therefore, the concept of “vatra” occupies a prominent place in the Hutsul worldview, acting as a symbol of life and death, light and purification, vitalism and unity.