Мововбивство української мови

Abstract

У статті розглянуто проблеми смерті мови та лінгвоциду (мововбивства) загалом та української мови зокрема. Встановлено, що історія лінгвоциду української мови сягає понад чотирьох століть, а головним її ворогом була, є і залишається Російська імперія. Метою статті є висвітлення проблеми лінгвоциду української мови як штучного зближення української мови з російською, повсюдних заборон та втручання у внутрішній розвиток української мови задля її знищення як незалежного мовного утворення. Обґрунтовано, що лінгвоцид завжди має агресивний характер та здійснюється на основі соціального, економічного та політичного тиску з боку агресора з метою обмеження свободи та втрати національної ідентичності поневоленого народу. Окреслено основні форми лінгвоциду української мови з боку Росії, зокрема лінгвоцид на основі (шляхом/через): заборони мови чужою державою; приниження статусу й престижу мови; оголошення мови неприродною та неавтохтонною; «зближення» й уподібнення мови; ставлення до носіїв мови; освіти («насаджування» мови через освітню систему); здійснення демографічної та мовної політики; привілеї для панівної (російської) мови і її носіїв; насаджування «свободи вибору» мови; звуження соціальної приналежності мови; боротьбу із «засиллям української мови» та винищенням мовознавців-україністів та української інтелігенції. Визначено три основні лінгвістичні заходи, які використовувалися Росією для активного знищення української мови: «криміналізація» як зображення використання української мови як загрози національній згуртованості; «діалектизація» як ненадання українській мові статусу «мови»; «деінтелектуалізація» – представлення української мови як «нецивілізованої», «плебейської», «селянської» або «некультурної».

The article deals with the issue of language death and linguicide (speech murder) in general and in particular, the Ukrainian language. It has been determined that the history of linguicide of the Ukrainian language goes back more than four centuries, and its main enemy was, is and remains the Russian Empire. The purpose of article is the outlining the issue of linguicide of the Ukrainian language as an artificial approximation of the Ukrainian language with Russian, widespread prohibitions and interference in the internal development of the Ukrainian language in order to destroy it as an independent linguistic formation. It has been substantiated that linguicide always has an aggressive nature and is carried out on the basis of social, economic and political pressure from the aggressor in order to limit the freedom and loss of the national identity of the enslaved people. The main forms of linguicide of the Ukrainian language on the part of Russia have been outlined, in particular linguicide based on (by/through): language prohibitions by a foreign state; degrading the status and prestige of the language; declaring the language unnatural and non-autochthonous; «convergence» and assimilation of the language; attitude towards native speakers, education (language «planting» through the educational system); implementation of demographic and language policy; privilages for the dominant (Russian) language and its speakers; installing «freedom of choice» of language; narrowing of the social affiliation of the language; the fight against the «immigration of the Ukrainian language» and the extermination of Ukrainian linguists and the Ukrainian intelligentsia. Three main linguistic measures used by Russia for active destruction of the Ukrainian language have been identified: «criminalization» as representation of use of the Ukrainian language as a threat to national unity; «dialectication» as not giving the Ukrainian language a status of «language»; «deintellectualization» – presenting the Ukrainian language as «uncivilized», «plebeian», «countrified» or «uncultured».