Functioning of directive polyillocutionary verbs in the history of Middle English

Abstract

This paper is devoted to an outline analysis of functional peculiarities of certain directive polyillocutionary verbs in the poetic texts of the Middle English language. In particular, attention has been paid to the studying of Middle English directive verbs on the level of textual situations that can be identified as hierarchy of elements (conceptual cases). The main ones are agent, patient, result, object, cause, condition, time, place, purpose and their attitude to certain acts or actions. The author examines the Middle English language social practical experience of participants of communication from the point of view of integral social approach on the basis of which rules of communication and appropriate mental constructions are formed. As a result the actual problem of polyillocutiveness has been identified as an ability of certain illocutionary verbs to have in their deep structure alongside with the locative seme some potential illocutive ones. It is postulated the idea that once being actualized in the process of communication this illocutive seme, merged with the seme of locution, will characterize the speech acts in the terms of assertive, directives, commissives and declaratives. One and the same polyillocutionary verb can realize its various potential illocutive senses (meanings), which depend on the communicative situation. Intention may be identified as the main significative semantic criterion that indicates the type of the illocutionary act. The category of directiveness unites, correspondingly, those verbs that characterize the pragmatic meaning of directivity, combining within themselves the other illocutionary semes as, for example, assertive, commissive, etc. These are such verbs as advise, propose, suggest, warn, the general component of which is to make someone do something. As a result it has been testified that conceptual models of Middle English social discourse are formed in consequence of processing information as ontological so axiological schemes that prearrange the nature of pragmatic direction of social discourse.

Стаття присвячена функціональним особливостям директивних поліілокутивних дієслів в поетичних творах середньоанглійського періоду англійської мови. Зокрема, увагу зосереджено на вивченні середньоанглійських дієслів спонукання на рівні текстових ситуацій, що виступають у вигляді ієрархії елементів (концептуальних відмінків), основними з яких є агенс, патієнс, результат, об'єкт, причина, умова, час, місце, ціль та відношення відповідних елементів до певних дій чи актів. Автор досліджує мовні середньоанглійські соціальні практики учасників сфери спілкування з точки зору інтегрованого соціального підходу, у ході якого складаються правила самого мовлення, а значить, і відповідні розумові конструкції. В результаті висвітлено актуальну проблему поліілокутивності, яка є мовним явищем, тобто віртуально закріплена в глибинній структурі дієслова. Постулюється ідея, що в процесі мовленнєвої діяльності відповідно з комунікативною інтенцією адресанта відбувається відбір потрібної ілокутивної семи, яка, реалізуючись в мовленні одночасно з локутивною, визначає прагматичний тип мовленнєвого акту. Інтенціональність виступає основним смисловим (семантичним) критерієм, що визначає тип ілокутивного акту. Категорія директивності об'єднує, відповідно, ті дієслова, що характеризують прагматичне значення спонукання, поєднуючи в собі й інші ілокутивні семи, наприклад, асертивну, комісивну тощо. Це такі дієслова, як advise, propose, suggest, warn, загальним компонентом для яких виступає спонукання зі сторони адресанта того, щоб адресат виконав щось. В результаті засвідчено що, концептуальні моделі соціального дискурсу середньоанглійського періоду формуються внаслідок опрацювання інформації як онтологічного плану (ситуацій, дійсності), так і відповідних аксіологічних, емотивно-оцінних фокусів, що обумовлюють характер прагматичної спрямованості соціального дискурсу.