Комунікативна поетика драм Еврипіда: традиція та новаторство

Abstract

У статті розглядаються новаторські принципи зображення характерів у Еврипіда на прикладі його драм «Іфігенія в Тавріді» та «Іфігенія в Авліді», створених на основі відомого міфу. Автор відходить від традиційного тлумачення легенди, із об’єкту поклоніння міфологічна традиція у Еврипіда стає предметом критики, очевидною є тенденція дегероїзації Троянської війни, відомого міфічного сюжету, ідеалізованого греками. Слід згадати умови, які значною мірою вплинули на розвиток творчості Еврипіда: криза демократичного полісу, що виникла внаслідок соціальних та економічних суперечностей між Афінами і Пелопоннеським союзом, гострота внутрішніх конфліктів у Афінах під час війни, тощо. Загострення та розлади у соціально-політичному стані тодішнього суспільства привели до того, що похитнулась навіть віра у богів, у вічну гармонію і справедливість, у те, що досі видавалося непорушним, як наслідок – посилився конфлікт між інтересами особистості й традиціями, почали вироблятися інші моральні поняття. У творчості Еврипіда духовна криза відобразилася, перш за все, у розумінні смислу людського існування, у власній оцінці божественного втручання у життя людини, а відтак, у відмінному від своїх попередників трактуванні міфу. Еврипід надає міфу лише роль службового засобу в організації драматичного сюжету, в центрі якого – особистість, її душевні переживання. Перенесення центру комунікативної ваги драми у сферу особистої етики привели до вироблення незвичних для класичної трагедії принципів зображення людини, до створення нових засобів художньої виразності. Це, зокрема, домінуюча роль монологу (монодії), у якому персонаж висловлює свої почуття. Це – звернення до стихоміфії (агону), що сприяє створенню драматизму ситуації, акценти на деталях сюжету, які виступають своєрідними символами для реципієнта. У нашій розвідці особлива увага приділяється аналізу цих структурних і семантичних елементів драми в комунікативному аспекті, що дало б змогу з’ясувати феномен процесу сприйняття і засвоєння традицій античної літератури та античного театру наступними епохами.

The article dwells on the innovative principles of depicting characters in Euripides’ works on the example of his dramas “Iphigenia in Tauris” and “Iphigenia in Avlis”, created on the basis of a well-known myth. The author departs from the traditional interpretation of the legend, from the object of worship the mythological tradition in Euripides’ dramas becomes the subject of criticism, the tendency of deheroization of the Trojan War, a well-known mythical plot, idealized by the Greeks, is made obvious. It is necessary to mention the conditions that significantly influenced the development of Euripides’ creative work: the crisis of the democratic polis, which arose as a result of social and economic disputes between Athens and the Peloponnesian Union, the severity of internal conflicts in Athens during the war, etc. Escalation and disorders in the socio-political state of the society of that time led to the fact that even faith in gods, in eternal harmony and justice, in the things that seemed eternal, were shaken and, as a result – the conflict between personal interests and traditions intensified, other moral concepts began to be developed. In the works of Euripides, the spiritual crisis was reflected, first of all, in understanding the meaning of human existence, in one's own assessment of the divine interference in man's life, and, therefore, in a different from its predecessors interpretation of the myth. Euripides gives the myth only the role of a tool in the organization of a dramatic plot, in the centre of which is a personality, his emotional experiences. Transferring the centre of the drama's communicative weight to the sphere of personal ethics led to the development of unusual for classical tragedy principle of depicting a man, to the creation of new means of artistic expression. This, in particular, is the dominant role of the monologue (monody), in which the character expresses his feelings. This is an appeal to stichomiphy (agon), which contributes to the creation of the drama of the situations, the emphasis on details of the plot, which serve as peculiar symbols for the recipient. In our article, special attention is paid to the analysis of these structural and semantic elements of the drama in the communicative aspect, which would make it possible to clarify the phenomenon of the process of perception and assimilation of traditions of ancient literature and ancient theatre for coming eras.