Синтаксична характеристика висловлень обурення

Abstract

У статті виокремлено синтаксичні моделі, що використовуються для оформлення висловлень обурення. Мовець керується своїми уявленнями про справедливість, коли оцінює інших і свою взаємодію з ними. Керуючись моральним інстинктом, мовець робить швидкі судження з приводу того, що правильно або хибно з точки зору моралі. Усяка несправедливість і бажання відновити справедливість породжує обурення. За допомогою висловлень обурення мовець виявляє своє сильне невдоволення, гнів і огиду до тих подій та вчинків інших людей, які відбулися чи відбуваються в його оточенні. Механізмом вербалізації обурення є синтаксичні конструкції. Синтаксис має великі можливості для вираження смислових й емоційних відтінків мовлення, оскільки він пов’язаний із структурою мислення, нормами комунікації та позначуваною дійсністю. Висловлення трактуємо як мовленнєвий варіант речення, його реалізацію в конкретному мовленнєвому акті. Для вираження обурення в англомовному художньому дискурсі використовуються різні комунікативні типи речень: розповідні, питальні, спонукальні та окличні, які представлені різними синтаксичними моделями. Розповідні речення повідомляють про факт, явище, стан справ, що викликав у мовця обурення. Питальні речення репрезентують не тільки власне-питальне значення, а й передають весь спектр семантики, пов’язаної з емоцією обурення. З-поміж питальних речень можна виокремити риторичні, які виражають емотивно-оцінне значення несхвалення і містять у своєму складі занижено-конотативні лексеми. Такі висловлення свідчать про вербальну агресію мовця і характеризують його як інвективну особистість. За допомогою спонукальних речень обурений мовець мовець нав’язує співрозмовнику свою волю і своє бачення проблеми. Розповідні, питальні і спонукальні речення, вимовлені з посиленою емоціональністю й особливою інтонацією, стають окличними.

The article deals with the syntactic models used to design utterances of indignation. The speaker is guided by his/ her ideas of justice when he/she evaluates other people and his/her interactions with them. Guided by the moral instinct, the speaker makes quick judgments about what is morally right or wrong. Any injustice and the desire to restore justice evokes indignation. With the help of utterances of indignation, the speaker expresses his/her strong dissatisfaction, anger and disgust towards the events and actions of other people that have happened or are happening in his/her environment. The meaning of indignation is verbalized through syntactic constructions. Syntax has great potential to express semantic and emotional shades of speech, since it is connected to the structure of thinking, norms of communication and a designated reality. We treat an utterance as a speech version of the sentence, its manifestation in a specific speech act. To express indignation in English literary discourse, different communicative types of sentences are used: declarative, interrogative, imperative and exclamatory, which are represented by different syntactic models. Declarative sentences report a fact, a phenomenon or a state of affairs that caused indignation in the speaker. Interrogative sentences represent not only their proper interrogative meaning, but also convey the entire range of semantics associated with the emotion of indignation. Among the interrogative sentences, one can single out rhetorical ones that express the evaluative emotive meaning of disapproval and contain lexemes with derogatory connotation. Such utterances testify to the verbal aggression of the speaker and characterize him/her as a person who behaves in an insulting manner. With the help of imperative sentences, the indignant speaker imposes his/her will and his/her vision of the problem on the interlocutor. Declarative, interrogative and imperative sentences, pronounced with greater emotionality and a definite intonation, become exclamatory.