Онтологічна проблематика п'єси Володимира Рафєєнка «Мобільні хвилі буття, або Verbum caro factum est»

Abstract

Статтю присвячено дослідженню онтологічної проблематики п’єси В. Рафєєнка «Мобільні хвилі буття, або Verbum caro factum est» в аспекті тріади життя – смерть – безсмертя, що має виразне філософське підґрунтя. Автор розкрив буттєві перипетії українців дачного селища на Київщині, що опинилися в півторамісячній окупації на початку повномасштабного вторгнення росіян 24 лютого 2022 року (таку само ситуацію довелося пережити і драматургові). Помічено, що епіграфи до твору мають концептуальне значення й увиразнюють універсалії людського існування – життя, смерті та безсмертя. Крім цього, поділ п’єси на три частини демонструє внутрішні зміни персонажів, що проживають війну: у першій частині передано загальну атмосферу розгубленості людей на початку вторгнення; у другій – зміщення акцентів (на зміну страху поступово приходить раціональне осягнення дійсності); заключна частина містить остаточні буттєві трансформації тих, хто вивищився над смертю. За художньою логікою п’єси, в умовах окупації люди мають достатньо часу для роздумів про сенс існування. Зокрема, ідеться про осмислення важливих категорій, пов’язаних із національним буттям. Це українська мова та культура, що витворюють українську картину світу. Простежено, що автор активно рефлексує щодо мистецьких та філософських питань (скажімо, про основну ідею «Маніфесту кверо-футуризму» Михайля Семенка). На рівень високої ерудиції, обізнаності зі світовою та українською літературою вказує значна кількість цитат. Незважаючи на те, що смерть – це маркер війни, в означеному творі не спостерігаємо феномену метафізичного згасання. Кристалізація поглядів драматурга на смерть – безсмертя відбувається через позитивно маркований образ небесної України як символ неперервності людського існування, своєрідний перехід особистості на інший буттєвий рівень. Метафора життя як театру дає змогу кожному розкрити свій потенціал, вийти межі профанного, реалізувати буттєвий проєкт. Важливо, що безсмертя – це буття «тут» і «зараз»: щодня, долаючи перешкоди, самовдосконалюючись, пізнаючи багатовимірність світу, людина отримує шанс – долучитися до трансцендентного. За В. Рафєєнком, жити гідно та автентично – значить наблизитися до категорії вічного.

The article explores the ontological issues in Volodymyr Rafieienko’s play «Mobile Waves of Being, or Verbum caro factum est» in the context of the triad of life – death – immortality, which has a distinct philosophical foundation. The author unfolds the existential vicissitudes of the residents of a suburban settlement in Kyiv region, who find themselves in a one and a half month-long occupation at the beginning of the full-scale Russian invasion on February 24, 2022 (the playwright also had to experience the same situation). It is noted that the epigraphs to the work carry conceptual significance and embody the universals of human existence – life, death, and immortality. Furthermore, the division of the play into three parts demonstrates the internal changes of the characters living through the war: the first part portrays the overall atmosphere of people's confusion at the beginning of the invasion; the second part shifts the focus (from gradually succumbing to fear to rational comprehension of reality); and the final part contains definitive existential transformations of those who transcend death. According to the artistic logic of the play, in the conditions of occupation, people have enough time for contemplation on the meaning of existence. Specifically, it delves into the reflection on important categories related to national being. These include the Ukrainian language and culture, which create the Ukrainian worldview. It is observed that the author actively reflects on artistic and philosophical matters (for instance, the main idea of Mykhail Semenko’s «Manifesto of Quero-Futurism»). The significant number of quotations attests to the author's high erudition and familiarity with the world and Ukrainian literature. Despite death being a marker of war, the examined work does not exhibit the phenomenon of metaphysical extinction. The crystallization of the playwright’s views on death and immortality occurs through a positively marked image of heavenly Ukraine as a symbol of the continuity of human existence, a unique transition of the individual to another existential level. The metaphor of life as a theater allows each person to unfold their potential, to transcend the mundane, and realize their existential project. Importantly, immortality is being «here» and «now»: by overcoming obstacles, self-improvement, and comprehending the multidimensionality of the world, a person is given a chance to connect with the transcendent. According to Volodymyr Rafieienko, to live with dignity and authenticity means to approach the category of the eternal.