Порівняння української та кримськотатарської фольклорної традиції на прикладі судилищ над упирями-чаклунами

Abstract

Український та кримськотатарський народи мають довгу історію співіснування. Незважаючи на те, що історія ця була буремною, міжкультурна взаємодія та обмін мали місце. Адже народи, що довгий час мешкають на прилеглих територіях, неодмінно підпадають під вплив одне одного. Подібність деяких сюжетів та мотивів фольклору є закономірною. Проте саме сприйняття різними народами однакових образів стає дзеркалом, у якому якнайповніше відображається душа народу. Образом спільним для обох культур є образ живого упиря-чаклуна. Його походження, а отже, і шляхи міжкультурного запозичення, є суперечливими. Серед дослідників домінують слов’янська та тюркська версії, але єдиної думки немає. Така ситуація робить упиря особливо цікавим в плані міжкультурної комунікації. Персонаж цей має надзвичайно широке поширення, варіативність та гнучкість, ввібравши у себе історичні, культурні, світоглядні зміни народів-носіїв образу, проте залишаючи незмінною свою суть. Безперечно, вампір-упир відомий далеко за межами українських та кримськотатарських земель. Цікавий він саме своїми незмінними, а не мінливими рисами, що і створює можливість для порівняння. Обидва народи – і українці, і кримські татари – сприймали упирів як факт реальної дійсності, що призводило до справжніх судових процесів, точніше самосудних судилищ над підозрюваними. Відомості про такі судилища можна знайти у письмових згадках їх сучасників. Одне з них описує Іван Франко, переповідаючи події, що відбулися у його рідному селі Нагуєвичі. Згадку про інше зафіксовано у літописі «Новий літописець» і стосується вона не українського, а кримськотатарського середовища. Ці випадки віддалені одне від одного у часі, географічно та культурно. Проте обидва мають багато спільного. І не є унікальними для свого народу. Особливо варто підкреслити, що «підсудними» на цих судилищах були живі люди – члени громади, що мешкали серед інших, хоча звинувачували їх не у чаклунстві, а саме у тому, що вони були упирями, потаємно пили кров з інших людей. Незважаючи на те, що традиційно упир асоціюється з мерцем, у цих випадках винних шукали серед живих. Самі ж події, що призвели до «полювання» на упирів, мали неординарний і навіть шокуючий характер для громади.

Ukrainian and Crimean Tatar peoples have a long history of coexistence. Although this history was tumultuous, cross-cultural interaction and exchange took place. After all, peoples who have lived in neighboring territories for a long time are bound to be influenced by each other. Similarity of some folklore plots and motifs is natural. However, very perception of the same images by different peoples becomes a mirror in which the soul of the peoples is reflected as fully as possible. The image common to both cultures is a living vampire-sorcerer. Vampire origin, and therefore the ways of intercultural borrowing, are controversial for now. Slavic and Turkic versions dominate among researchers, but there is no consensus. This situation makes a vampire especially interesting in terms of intercultural communication. This character has an extremely wide distribution, variability and flexibility, having absorbed historical, cultural, worldview changes of peoples who bear the image. But its essence leaving unchanged. Undoubtedly, a vampire-upiór is known far beyond the borders of Ukrainian and Crimean Tatar lands. It is interesting precisely because of its unchanging but not changing features, which creates an opportunity for comparison. Both peoples – Ukrainians and Crimean Tatars – perceived vampires or ghoul as a fact of real reality, which led to real trials, or rather, arbitrary tribunals of suspects. Information about such courts can be found in the written records of their contemporaries. One of them was described by Ivan Franko. He was recounting the events that took place in his native village Naguyevichi. A mention of else trial was recorded in the annals "New Chronicler" and it refers not to the Ukrainian, but to the Crimean Tatar environment. These cases are distant from each other in time, geographically and culturally. However, both have a lot in common. And they are not unique to their peoples. It is especially worth emphasizing that the "defendants" in these trials were living people – members of community who lived among others, nevertheless they were not accused of witchcraft, but of being vampires that secretly drinking blood from other people. Despite the fact that a vampire is traditionally associated with a dead, in these cases a culprits were sought among a living. The events themselves, which led to the "hunt" for vampires, had an extraordinary and even shocking character for the community.