Показання свідка в кримінальному процесі: поняття, зміст, вимоги

Abstract

Стаття присвячена дослідженню особливостей показань свідків як джерела доказів в кримінальному процесі. Встановлено, що показання осіб, які володіють певною інформацією про обставини кримінального правопорушення, є найважливішим процесуальним засобом, за допомогою якого забезпечується встановлення обставин події. Розкрито питання місця показань свідків в кримінальному процесі. Відстоюється теза, що досягнення завдань кримінального провадження може мати місце лише тоді, коли воно буде ґрунтуватися на якісному доказовому матеріалі, а значить – допустимих, належних та достовірних доказах, при дотриманні всіх вимог до оцінки доказів. У свою чергу, сам процес оцінки показань свідків повинен мати комплексний характер та включати в себе всі обставини, що відносяться до свідка і його показань, як до одного з найчастіших видів доказів.Виділені суттєві властивості показань свідка, сукупність яких утворює зміст і форму даного виду доказів: відомості є усним або письмовим повідомленням; джерелом відомостей виступає особа, наділена процесуальним статусом свідка; відомості мають значення для даного кримінального провадження; при отриманні та оформленні відомостей забезпечено дотримання вимог законодавства. Запропоновано авторське визначення поняття «показання» – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження, зафіксовані в належному порядку. Наводиться висновок, що в даному визначенні враховані всі суттєві ознаки показань, в тому числі й надані свідком, запропоновано замінити дефініцію ч. 1 ст. 95 КПК України авторським визначенням. Встановлено, що показання нерідко з’являються в результаті процесуальних дій, що не відносяться до допитів, та закріплюються в матеріалах справи як елементи різних протоколів слідчих (розшукових) дій, протоколу судового засідання і т.п. Пропонується виключити із законодавчого визначення згадку про отримання показань лише при допиті; таким чином, розширюється зміст норми, полегшується її сприйняття й розуміння.

The article is devoted to he study of the peculiarities of witness testimony as a source of evidence in criminal proceedings. It has been established that the testimony of persons who have certain information about the circumstances of a criminal offense is the most important procedural means by which the establishment of the circumstances of the event is ensured. The issue of the location of witness testimony in a criminal trial has been revealed. The thesis is defended that the achievement of the objectives of criminal proceedings can only take place when it is based on high-quality evidential material, which means admissible, proper and reliable evidence, in compliance with all requirements for the evaluation of evidence. In turn, the very process of evaluating witness testimony should be complex in nature and include all the circumstances related to the witness and his testimony, as one of the most frequent types of evidence.The essential properties of the testimony of the witness, the totality of which forms the content and form of this type of evidence, are highlighted: the information is an oral or written message; the source of information is a person endowed with the procedural status of a witness; the information is important for this criminal proceeding; compliance with the requirements of the legislation is ensured when receiving and processing information.The proposed author’s definition of the term “testimony” is information provided orally or in writing to suspects, accused, witnesses, victims, and experts regarding the circumstances known to them in criminal proceedings, which are significant for this criminal proceeding, recorded in the proper order. It is concluded that this definition takes into account all the essential features of the testimony, including those provided by the witness. It has been established that statements often appear as a result of procedural actions that are not related to interrogations, and are recorded in the case materials as elements of various protocols of investigative (search) actions, minutes of a court session, etc. It is proposed to exclude from the legislative definition the mention of obtaining testimony only during interrogation; thus, the content of the norm is expanded, its perception and understanding is facilitated.