Оповідання «Грози над Туровцем» Володимира Даниленка в контексті української постколоніальної літератури

Abstract

Українська література впродовж усього часу свого існування була під пильним оком імперій, до складу яких входила наша земля. З часів І. Котляревського (к. ХVІІІ століття) і до 90-х років ХХ століття імперська Росія, а згодом Радянський Союз забороняли українське слово або ж допускали його до читача тільки після ретельної цензури. Зберігати свою ідентичність українській спільноті допомагала література. Митці відкрито чи на рівні підтексту говорили про нашу самобутність, порушували питання про свободу і майбутню державу. У кінці ХХ століття в літературознавстві зароджується постколоніальна критика. Досвід і висновки світового й українського літературознавства дають нам право стверджувати, що актуальною є розмова про український текст, написаний в часи буття в метрополії, з позицій постколоніального підходу. Проза сучасного українського письменника Володимира Даниленка демонструють усвідомлення драми буття людини на власній землі, але в чужій державі. В оповіданні «Грози над Туровцем» автор порушує проблему пошуку людиною власної ідентичності. Звернення до себе справжнього, до свого начала реалізується в оповіданні через створення родинного міфу, закоріненого в українських національних звичаях та традиціях. Постколоніальний дискурс твору простежується в антитезі гармонії батьківського дому і дискомфорту вулиці, соціуму. Оповідання «Грози над Туровцем» має анти- і постколоніальний зміст. Постколоніальне простежується у неоміфологічному пошуку героєм своєї ідентичності – творенні сімейного міфу про жінку-Берегиню. Антиколоніальне розкривається в осуді дій людей, позбавлених свободи, бажання думати і шукати істину. Вони позиціонуються як чужий, ворожий, дискомфортний світ, протиставлений гармонії національної родини. Твір має оптимістичне закінчення. У ньому, як і в інших прозових здобутках автора, змальований процес формування сильного героя, закоріненого в національне буття. У такий спосіб митець утверджує надію на подолання українцями колоніального мислення і поведінки.

Throughout its existence, Ukrainian literature was under the watchful eye of the empires that included our land. From the time of I. Kotlyarevskyi (the end of the 18th century) and until the 90s of the 20th century, imperial Russia, and later the Soviet Union, banned the Ukrainian word or allowed it to the reader only after careful censorship. Literature helped the Ukrainian community to preserve its own identity. Artists openly or direct talked about our identity and raised questions about freedom and the future state. At the end of the 20th century, postcolonial criticism was born in literary studies. The experience and conclusions of world and Ukrainian literary studies give us the right to assert that the conversation about the Ukrainian text written during the time of existence in the metropolis, from the standpoint of the post-colonial approach, is relevant. The prose of the modern Ukrainian writer Volodymyr Danylenko demonstrates awareness of the drama of a person's existence on his own land but in a foreign country. In the short story "Thunderstorms over Turovets", the author raises the problem of man's search for his own identity. The appeal to the true self, to its origin, is realized in the short story through the creation of a family myth rooted in Ukrainian national customs and traditions. The postcolonial discourse of the work can be traced in the antithesis of the harmony of the parental home and the discomfort of the street, and society. The short story "Thunderstorms over Turovets" has anti- and post-colonial content. The post-colonial can be traced to the hero's neo-mythological search for his identity – the creation of a family myth about the Berehynia ("homemaker") woman. Anti-colonialism is revealed in the condemnation of the actions of people deprived of freedom, the desire to think and seek the truth. They are positioned as a foreign, hostile, uncomfortable world, opposed to the harmony of the national family. The work has got an optimistic ending. In it, as well as in other prose achievements of the author, the process of formation of a strong hero, rooted in national existence, is depicted. In this way, the artist affirms the hope that Ukrainians will overcome colonial thinking and behavior.