Інформування про медіацію як повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування

Abstract

У статті досліджено проблему низького рівня обізнаності українського суспільства про право на медіацію як соціальну послугу. Що на думку автора не відповідає прагненням України практично впровадити рекомендовані міжнародними організаціями процедури альтернативного вирішення спорів, серед яких і медіацію.Закцентовано, що сьогодні архіважливо у рамках соціальної політики України проводити роботу з інформування суспільства про медіацію як соціальну послугу. Процеси децентралізації максимально «наблизили» органи місцевого самоврядування до населення, що безумовно сприяє забезпеченню ними повної і достовірної інформації про можливості отримати соціальну послугу. Інформування отримувачів соціальних послуг про медіацію належить до безпосередніх повноважень органів місцевого самоврядування. Тому існує нагальна потреба в продуктивному здійсненні ними інформування населення про соціальну медіацію.Зауважено, що Закон України «Про соціальні послуги» до повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування (як суб’єкту системи надання соціальних послуг) відніс інформування населення щодо соціальних послуг, у тому числі медіації, у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров’я (ч. 4 ст. 11). Це їхнє повноваження корелюється з правом отримувачів соціальних послуг на отримання від виконавчих органів місцевого самоврядування повної та вичерпної інформації щодо соціальних послуг, у тому числі медіації, у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом пору-шення здоров’я (п. 3 ч. 1 ст. 12). Автор умовно виокремлює три складові повноваження виконавчих органів місцевого самовря-дування з інформування про соціальні послуги, у тому числі й медіацію (об’єкт інформування; суб’єкти інформування; форма інформування), та розкриває їх зміст. У статті досліджується питання парламентського контролю за дотриманням права отримувачів соціальних послуг на інформацію, а також відповідальності за його порушення.

The article examines the problem of low awareness in Ukrainian society of the right to mediation as a social service. According to the author, this does not correspond to Ukraine’s aspirations to practically implement the procedures for alternative dispute resolution recommended by international organisations, including mediation.The author emphasises that today, it is crucial to work on informing the public about mediation as a social service within the framework of Ukraine’s social policy. The decentralisation processes have brought local governments closer to the population, which undoubtedly contributes to providing complete and reliable information about the opportunities to receive social services. Informing recipients of social services about mediation is a direct responsibility of local governments. Therefore, there is an urgent need for them to inform the population about social mediation effectively.It is noted that the Law of Ukraine «On Social Services» includes informing the population about social services, including mediation, in a form accessible to persons with any type of health disorder (Article 11, part 4) as a part of the powers of executive bodies of local self-government (as a subject of the social services system). This power correlates with the right of recipients of social services to receive from executive bodies of local self-government complete and comprehensive information on social services, including mediation, in a form accessible to persons with any type of health impairment (Article 12, paragraph 3, part 1). The author conditionally distinguishes three components of the powers of executive bodies of local self-government to inform about social services, including mediation (object of information, subjects of information, form of information) and reveals their content. The article examines the issue of parliamentary control over the observance of the right to information of recipients of social services, as well as liability for its violation.