Eкфразис в італійській літературі ХХ століття

Abstract

Метою статті є розгляд значення жанру екфразису, який в сучасній літературі стає основоположним елементом будь-якого мовного акту. У літературній культурі Італії ХХ століття він структурно належить до «стилю» та є однією з найбільш плідних риторичних фігур. Серед італійських авторів ХХ століття, які вживали прийом екфразису, головним чином слід назвати такі імена як:Габріеле Д'Аннунціо, Карло Еміліо Гадда та Італо Кальвіно. У даній статті автор досліджує деякі типи екфразису зазначених італійських авторів та виділяє категорію екфразичних текстів на матеріалі італійської мови. Наш інтерес до екфразису пояснюється багатством матеріалу для досліджень. Аналізуються художні твори, які раніше не ставали об'єктом пильного філологічного вивчення. Крім того, наша увага засереджується на характеристиці і функції екфразиса у художньому тексті. Досі недостатньо уваги приділялося засобам втілення специфічного зорового сприйняття (зорова лексика, оптичні образи) в словесному тексті, які мають першорядне значення для екфразису. Як правило, наукові праці присвячуються вивченню екфразису в творчості одного автора. Ми розглядаємо загальні риси екфразису як в певний історичний період, так і у різних письменників, що збагачує уявлення про епоху і дозволяє розглядати літературу в загальному контексті культури, простежити зв'язки літератури з образотворчим мистецтвом. Незважаючи на те, що всі три письменника належать одній і тій же історичній епосі, екфразиси романтика Габріеле Д’Аннунціо є символом естетизму, в той час як Італо Кальвіно притаманна дорогоцінна наративна конструкція, яка, у нерозривному зв’язку з дослідженнями Володимира Проппа і Клода Леві-Строса, відновлює моделі, якими використовувались Боккаччо, Сервантес, Гофман та інші. Карло Еміліо Гадда, необарочний письменник-експериментатор, займає в італійській літературі місце послідовника Джойса. Застосовуючи методи прототипового дослідження, які допомогають у побудові найменш суперечної дефініції такої категорії як екфразичний текст, авторка дає визначення екфразису, формулює основні його ознаки, встановлює характеристики і функції екфразиса на матеріалі творів зазначенних письменників. Це визначає актуальність і наукову новизну обраної теми.

The aim of the article is to consider the meaning of the genre of ekphrasis, which in modern literature becomes a fundamental element of any speech act. In the literary culture of 20th-century Italy, he structurally belongs to the "style" and is one of the most prolific rhetorical figures. Among the Italian authors of the 20th century who used the method of ekphrasis, such names as Gabriele D'Annunzio, Carlo Emilio Gadda and Italo Calvino should be mentioned. In this article, the author examines some types of ekphrasis of these Italian authors and distinguishes the category of ekphrastic texts based on the material of the Italian language. Our interest in ekphrasis is due to the wealth of material for research. Works of art that have not previously become the object of close philological study are analyzed. In addition, our attention is focused on the characteristics and functions of ekphrasis in the literary text. Until now, not enough attention has been paid to the means of embodying specific visual perception (visual vocabulary, optical images) in verbal text, which are of paramount importance for ekphrasis. As a rule, scientific works are devoted to the study of ekphrasis in the work of one author. We consider the general features of ekphrasis both in a certain historical period and in different writers, which enriches the idea of the era and allows us to consider literature in the general context of culture, to trace the connections between literature and fine arts. Despite the fact that all three writers belong to the same historical era, the ecphrasis of the romantic Gabriele D'Annunzio is a symbol of aestheticism, while Italo Calvino is characterized by a precious narrative construction that, in inextricable connection with the studies of Vladimir Propp and Claude Lévi-Strauss, restores the models used by Boccaccio, Cervantes, Hoffmann and others. Carlo Emilio Gadda, neo-baroque experimental writer, occupies in Italian literature place of a follower of Joyce. Applying the methods of prototypical research, which help in constructing the least contradictory definition of such a category as an ekphrastic text, the author gives a definition of ekphrasis, formulates its main features, establishes the characteristics and functions of ekphrasis on the material of the works of these writers. This determines the relevance and scientific novelty of the chosen topic