Модернізація жанру поеми-симфонії у творчості Дмитра Кременя

Abstract

У статті вперше здійснено системне історико-генетичне дослідження жанру поеми-симфонії в доробку сучасного українського письменника Дмитра Кременя (1953–2019), проведено структурно-поетикальний аналіз творів цього взірця в типологічному аспекті з метою з’ясування авторського внеску в оновлення літературної змістоформи. З’ясовано, що митець створив близько десяти поем-симфоній, інтерес до них виявив уже на початку творчого шляху, зокрема, плануючи дебютну збірку «Тан блукаючого вогню» (1974), заборонену до друку. Згодом окремі поеми-симфонії були оприлюднені в книгах «Пектораль» (1997), «Замурована музика» (2011), «Медовий місяць у Карфагені» (2014), «З днів шалених» (2021) та ін., кілька разів повністю чи у фрагментах представлені в періодиці. Повного окремого видання таких творів на сьогодні немає; критики, літературознавці їм мало приділяють увагу, як і взагалі жанровій системі творчості Д. Кременя. Інтерес до поеми-симфонії сформувався в письменника під впливом улюб- лених авторів-класиків Г. Сковороди, П. Тичини, які, як і він, були митцями синтетичного музично-поетичного хисту, а також шістдесятника І. Драча. Поет головно дотримується концептуального змісту жанру – осмислює речі духовні, суспільно значущі, універсальні через глибокі розмисли й емоційну оцінку ліричного героя, злами його психостанів унаслідок екзистенційних викликів; уводить у текст внутрішньокомпозиційне протистояння й шукає можливість його улагодження; структурно циклізує художнє ціле, вирізняючи відмінні настроєві відтинки, часто надає їм нового ритмічного оформлення; застосовує, ідучи за традицією, симфонічні теми в іменуванні розділів – «Allegro giocoso», «Grave», «Risoluto», «Finale» тощо. Утім значною мірою він і модернізує жанр. Новаторським у доробку Кременя-симфоніста є абсурдистська тематика й сюрреалістична стилістика (поряд із типовою філософською, культурно-історичною, психологічною в необароковому й неоромантичному ключі викладу); нарощення структурних ланок твору (як правило, більше від усталених чотирьох) або, навпаки, їх зменшення (за взірцем симфонієти), уникнення назв розділів тощо. Ідучи за ритмом свого серця і духом нової доби, поет експериментував із поемно-симфонічною змістоформою, але – як чутливий митець – завжди знав міру, тож не руйнував, а збагачував її жанрову парадигму.

In the article, for the first time, a systematic historical-genetic study of the poem-symphony genre in the work of the modern Ukrainian writer Dmytro Kremіn (1953–2019) was carried out, a structural-poetic analysis of the works of this sample was done in a typological aspect with the aim of clarifying the author’s contribution to the renewal of the literary content form. It was found out that the artist created about ten poem-symphonies, he showed interest in them already at the beginning of his creative career, in particular, when he was planning his debut collection “The dance of the Wandering Fire” (1974), which was banned for publication. Subsequently, separate symphony poems were published in the books “Pectoral” (1997), “Walled up Music” (2011), “Honeymoon in Carthage” (2014), “From the Days of the Crazy” (2021), etc., several times completely or in fragments were presented in periodicals. There is no complete separate edition of such works nowadays; critics and literary scholars pay little attention to them, as well as to the genre system of D. Kremen’s work in general. Interest to the poem-symphony for the writer was formed under the influence of his favorite classical authors H. Skovoroda, P. Tychyna, who, like him, were artists of synthetic musical and poetic talent, as well as the sixties’ I. Drach. The poet mainly adheres to the conceptual content of the genre – he makes sense of spiritual, socially significant, universal things through deep thoughts and emotional assessment of the lyrical hero, the breakdown of his psycho states as a result of existential challenges; he introduces an intra-compositional conflict into the text and looks for the possibility of its settlement; structurally cycles the artistic whole, distinguishing distinctive mood intervals, often giving them a new rhythmic design; he uses, following the tradition, symphonic themes in the naming of sections – “Allegro giocoso”, “Grave”, “Risoluto”, “Finale”, etc. However, mostly, he modernizes the genre. Innovative in the work of Kremіn – the symphonist is the absurdist theme and surrealistic stylistics (along with the typical philosophical, cultural-historical, psychological presentation in a neo-baroque and neo-romantic style); the increasing of the structural links of the work (as a rule, more than the established four) or, on the contrary, the reducing of them (following the example of a symphony), avoiding chapter titles, etc. Following the rhythm of his heart and the spirit of the new era, the poet experimented with the poetic-symphonic form of content, but – as a sensitive artist – always knew the limit, so he did not destroy, but enriched its genre paradigm.