Особливості передачі японських голосних звуків українською мовою: питання редукції голосних і термінологічного розмежування різновидів практичної транскрипції

Abstract

У статті розглядається важливість розмежування методів запису японської мови українською з точки зору націленості на різні категорії реципієнтів. Загалом можемо відмітити праці попередників як такі, що були покликані віднайти певну універсальну систему японсько-української практичної транскрипції, яка б задовольняла одночасно мову-джерело і мову-мету. Однак проведена нами попередня робота з дослідження особливостей японських голосних звуків продемонструвала неможливість такої універсалізації. Визначено, що головним критерієм вибору певної системи запису іноземних слів є ступінь ознайомленості читача з японською мовою та тип тексту: спеціальний чи неспеціальний. Проаналізовано різні існуючі способи передачі іноземної мови засобами національного алфавіту та встановлено, що в контексті японсько-української мовної пари через значні відмінності у деяких аспектах фонетичних систем обох мов доцільно використовувати два основні спрощені терміни: «транскрипція» і «транслітерація». При цьому слід враховувати, що обидва методи по суті є різновидами «практичної транскрипції», однак слугують різним цілям. Крім того, у статті висвітлено проблему редукції японських голосних та визначено, що це нехарактерне для української мови явище, втім, є поширеним в стандартній японській мові та, хоча не впливає на значення лексичних одиниць, є однією з особливостей вимови носіїв японської мови. У роботі проаналізовано способи запису таких звукосполучень у пропозиціях попередників та, враховуючи доцільність розмежування методів передачі залежно від комунікативної мети тексту, запропоновано авторський метод «транскрибування» і «транслітерації» японських глухих голосних українською мовою: наведені правила запису двох можливих випадків оглушення японських голосних у двох варіантах.

The paper discusses the importance of distinguishing between methods of recording Japanese into Ukrainian in terms of targeting different categories of recipients. In general, we can note the works of our predecessors as those that were intended to find a certain universal system of Japanese-Ukrainian practical transcription that would satisfy both the source and target languages. However, our previous work on the study of the peculiarities of Japanese vowel sounds has demonstrated the impossibility of such a universalisation. It is determined that the main criterion for choosing a particular system of recording foreign words is the degree of the reader's familiarity with the Japanese language and the type of text: special or non-special. The paper analyses various existing ways of conversion a foreign language by means of the national alphabet and establishes that in the context of the Japanese-Ukrainian language pair, due to significant differences in some aspects of the phonetic systems of both languages, it is advisable to use two main simplified terms: «transcription» and «transliteration». It should be borne in mind that both methods are essentially forms of «practical transcription» but serve different purposes. In addition, the paper highlights the problem of reduction of Japanese vowels and determines that this phenomenon, which is not typical for Ukrainian, is, however, widespread in standart Japanese and, although it does not affect the meaning of lexical items, is one of the features of the pronunciation of Japanese speakers. The paper analyses the methods of recording such sound combinations in the sentences of predecessors and, taking into account the expediency of distinguishing between the methods of conversion depending on the communicative purpose of the text, proposes our method of «transcribing» and «transliteration» of Japanese voiceless vowels into Ukrainian: the rules for recording two possible cases of devoiced Japanese vowels in two variants are given.