Самобутність ліричної героїні Марусі Няхай у контексті рецепції українсько-словацького фронтиру

Abstract

У статті схарактеризовано ліричну героїню творчості відомої поетеси зі Словаччини Марусі Няхай, яка репрезентує надбання етнічних українців Пряшівщини. Окреслено реалії культурного фронтиру, в умовах якого формувався талант письменниці. Здійснено огляд основних віх життєвого шляху і творчого доробку Марусі Няхай та його рецепції в українському літературознавстві. Наголошено на принциповій орієнтації україномовної авторки на тенденції європейської поезії, її відданості верлібру як поетичній формі і жанру. На змістовому рівні авторка тяжіє до феномену «тихої лірики», яка утвердилася в українській поезії 70–80-х рр., демонструючи пріоритет споглядальності та герметичних асоціацій. Проаналізовано вияви ліричної героїні на прикладі збірок Марусі Няхай «Білі руки беріз» (1974), «Чекаю тебе» (1981), «Моє ательє» (1986), «За старою брамою. Силуети» (2011), «Стежками, застеленими осінню» (2022). Доведено лімінальний світ ліричної героїні поетеси. Вона органічно почуває себе як в урбаністичному середовищі, так і на ландшафтах природи Закарпаття. У її віршах представлено пейзажі та фольклорне відлуння малої батьківщини, і водночас поетеса постійно апелює до світових досягнень людського генія, що проявився насамперед в містобудуванні та в музичних шедеврах. Лірична героїня Марусі Няхай цінує миттєвості усамітнення, що для неї є способом медитацій, самопізнання, усвідомлення себе частиною довкілля, пошуків гармонії. У віковому вимірі лірична героїня збірок Марусі Няхай мінлива: спорадично змінюються профілі допитливої юнки, романтичної дівчини, мудрої жінки, яку турбують усі проблеми сучасності. Однак центром її художнього світу залишається Пряшівщина, край дитинства. Героїня відчуває себе продовженням роду, для якого рідною була і залишається українська мова. У статті наведено аргументи щодо необхідності розширювати межі діаспорного літературознавства в Україні, зокрема у фокусі подібних студій повинна потрапляти творчість митців культурних фронтирів, кількість яких упродовж останніх десятиліть суттєво зменшилася.

The article deals with the lyrical heroine of the works of the famous Slovak poet Marusia Nyakhai, who represents the heritage of ethnic Ukrainians of Prešov region. The realities of the cultural frontier in which the writer's talent was formed are outlined. The main milestones of Marusia Nyakhai's life and creative work and its reception in Ukrainian literary studies are reviewed. The research emphasizes the poetess's fundamental orientation towards the trends of European poetry and her devotion to the verlib as a poetic form and genre. At the genre level, the author tends to the phenomenon of "quiet lyrics", which established itself as a separate stream in Ukrainian poetry of the 70s and 80s, demonstrating the priority of contemplation and hermetic associations. The article analyses the expressions of the lyrical heroine in the example of Marusya Nyakhai's collections White Hands of Birches (1974), Waiting for You (1981), My Atelier (1986), Behind the Old Gate. Silhouettes (2011), Paths Covered with Autumn (2022). The liminal world of the poet's lyrical heroine is proved. She feels organically both in the urban environment and in the landscapes of Transcarpathian nature. Her poems feature landscapes and folklore echoes of her small homeland, and at the same time, the poet constantly refers to the world's achievements of human genius, which manifested itself primarily in urban planning and musical masterpieces. The lyrical heroine Marusya Nyakhai appreciates moments of solitude, which for her is a way of meditation, self-discovery, awareness of being part of the environment, and the search for harmony. In terms of the age dimension, the lyrical heroine of Marusia Nyakhai's collections is changeable: the profiles of an inquisitive young woman, a romantic girl, and a wise woman who is concerned about all the problems of our time change sporadically. However, the center of her artistic world remains the Prešov region, the land of her childhood. The heroine feels like a continuation of the family, for which the Ukrainian language was and still is the mother tongue. The article presents arguments for the need to expand the boundaries of diaspora literary studies in Ukraine, in particular, the focus of such studies should be on the works of artists from cultural frontiers, whose number has significantly decreased in recent decades.