Мандри в жіночій українській прозі 30–50-х рр. з огляду на теорію мономіфу

Abstract

Предметом дослідження є прозові твори українських письменниць 30–50-рр. «Хрещатий яр» Докії Гуменної, «Еті» Ольги Дучимінської, «Її Нью-Йорк» Дарії Ярославської. На цьому матеріалі розглянуто, як теорія мономіфу набуває нових рис у жіночому просторі. Мономіф у праці Дж. Кемпбелла «Тисячоликий герой» – це первинна структура, що імпліцитно виявляється в художніх творах, адже має архаїчне підґрунтя. Мономіф мандрівки героя має три стадії: виправа – ініціація – повернення, що у свою чергу складаються з декількох етапів. Ще Кемпбелл зауважив, що структура може видозмінюватися, тобто наголошує на інваріантності. У зв'язку з пережитими травматичними подіями, які стали причиною для терапевтичного, почасти автобіографічного письма, завдяки якому письменниці намагалися відрефлексувати власний досвід. Це спонукало звертатися до сюжетів, які базуються на мотиві мандрів, що стало тлом для опису внутрішньої боротьби та подальшого зростання. Під час аналізу текстів дійшли висновку, що класичний міфологічний шлях героя Дж. Кемпбелла зазнає значних змін, адже не може реалізувати жіночий голос у прозі, відповісти на всі виклики, які отримує жіноцтво цих років. У текстах спостерігаємо модифікацію «поклику до мандрів», відсутність тріумфального повернення, трансформацію етапу «примирення з батьком», а також зміну самого поняття «герой», адже письменниці звертають увагу на виклики еміграції, тилу та окупації, тобто зміщуються акценти традиційної схеми мономіфу подорожі, а ідея «обраності» взагалі залишається знівельованою. Лімінальна стадія також набуває нових рис: оновлені сюжетні схеми сконцентровані довкола внутрішнього зростання, небезпека, що є необхідним елементом цього етапу, стає спільною для всіх, що зумовлено викликами доби: війною, окупацією, авторитарною владою. Так прості жінки, долаючи потрясіння доби, стають геройками свого часу, адже не готові підкоритися владі. Вони відмовляються від запропонованої дійсності, тому змушені відмежуватися – вирушити в дорогу.

The subject of the study is prose works by Ukrainian women writers of the 30s–50s: Dokia Humenna's “Khreshchaty yar”, Olga Duchyminska's “Eti”, Daria Yaroslavska's “А Girl in New York”. This material is used to examine how the monomyth theory acquires new features in women's space. The monomyth in J. Campbell's “The Hero with a Thousand Faces” is a primary structure implicit in works of fiction, given its archaic basis. The monomyth of the hero's journey has three stages: departure, initiation, and return, which in turn consist of several stages. Campbell also noted that the structure can be modified, thus emphasizing invariance. Due to the traumatic events they experienced, which became the reason for the therapeutic, partly autobiographical writing, through which the writers tried to reflect on their own experiences. This prompted them to turn to plots based on the motif of travel, which became the background for describing internal struggles and further growth. When analyzing the texts, it was concluded that the classic mythological path of J. Campbell's hero is undergoing significant changes because he cannot fulfill the female voice in prose, nor can he respond to all the challenges women face these years. In the texts, we observe a modification of the “The Call to Adventure”, the absence of a triumphant return, the transformation of the stage of “Atonement with the Father”, as well as a change in the very concept of “hero”, as the writers pay attention to the challenges of emigration, the home front, and occupation, that is, the emphasis of the traditional scheme of the monomyth of the journey shifts, and the idea of “chosenness” remains negated. The liminal stage also acquires new features: the updated plot schemes are centered around internal growth, and the danger that is a necessary element of this stage becomes common to all, which is caused by the challenges of the time: war, occupation, and authoritarian power. In this way, ordinary women overcoming the upheavals of their epoch become the heroes of their time because they are not ready to submit to the authorities. They refuse to accept the reality offered, so they are forced to distance themselves – to embark on a journey.