Симулякр як засіб самопізнання в романі Девіда Троєра «Переклад доктора Апеллеса»

Abstract

Оскільки література є важливою складовою культури, своєрідним матеріальним виявом ментальності, боротьба за суверенітет корінних націй Північної Америки є важливим мотивом творчості корінних письменників. Творчість Девіда Троєра стоїть ніби осторонь заявлених проблем, проте його теза про те, що література може викликати або натякати на культуру, або навіть вказувати на неї як на місце призначення чи місце поза сторінкою, на ідеал чи ідею, які є надто великими та мінливими та живими, щоб міститися в тексті є особливо важливими у цьому контексті. Література, на думку Троєра, може метонімічно замінити культуру, але вона не є культурою. Саме таке важливе місце у творчості Троєра посідає ідея симуляції і симулякррів. Симулякризація трактується ним згідно розуміння постмодерністами реальності як простору симулякрів – об’єктів, відчужених знаків, які на відміну від знаків-копій фіксують не схожість, а відмінність із референтною реальністю. Симулякризація суспільства змальовується у романі «Переклад доктора Апеллеса» як процес породження симулякрів – знаків, відірваних від реальних об’єктів, Симулякри є образами, котрі для людини мають більше значення, ніж реальні аналоги. Постмодерна поетика розглядає симулякр як засіб маніпуляції свідомістю, заміною реального світу уявним, проте таким, що сприймається людиною у якості реально існуючого. В епоху загальної симуляції, що створює гіперреальність, яка не дає можливості відрізняти справжнє від вигадки, симулякр постає у вигляді «точної копії оригіналу, який насправді ніколи не існував». Сучасність постає у творчості Троєра як ера тотальних симуляцій, бо все, що переносилось у план психічного та ментального, сприймається ним як метафорична сцена. А все, що переноситься без будь-якої метафори у простір стає симуляцією, у результаті чого маємо справу із гіперреальністю, де відбувається заміна реального знаками реального (симулякрами), під час цього процесу гіперреальність, яка формується через застосування симулякрів, абсорбує та поглинає об’єктивну реальність.

Since literature is an important component of culture, a kind of material manifestation of mentality, the struggle for the sovereignty of the indigenous nations of North America is an important motive for the text of indigenous writers. David Treuer's work seems to stand apart from the stated problems, but his thesis that literature can evoke or allude culture, or even point to it as a destination or place beyond the page, an ideal or idea that is too large and changeable to be contained in the text are particularly important in this context. Literature, according to Treuer, can metonymically replace culture, but it isstill not culture. The idea of simulation and simulacrums occupies such an important place in Treuer's works. Simulacrisation is interpreted by him according to the postmodernists' understanding of reality as a space of objects, alienated signs, which, unlike copy signs, record not similarity, but difference with the referential reality. Postmodern poetics considers the simulacrum as a mean of manipulating consciousness, replacing the real world with an imaginary one, that is perceived by a person as a real world. In the era of general simulation, which creates a hyperreality that makes it impossible to distinguish the real from the fiction, the simulacrum appears in the form of "an exact copy of the original that never really existed". The simulacrumization of society is depicted in the novel "The Translation of Dr. Apelles" as the process of generating simulacra – signs detached from real objects. Simulacra in his novel are images that are more important to a person than real analogues. Modernity appears in Treuer's work as an era of total simulations, because everything that was transferred to the psychic and mental plane is perceived by him as a metaphorical scene. And everything that is transferred without any metaphor into space becomes a simulation, as a result of which we are dealing with hyperreality, where the real is replaced by signs of the real (simulacra), during this process, hyperreality, which is formed through the use of simulacra, absorbs and absorbs the objective reality.