Фольклорні традиції населення Закарпаття у контексті популяційної генетики

Abstract

Регіональна специфіка фольклору Закарпаття на загальноукраїнському тлі має контрастні відмінності, що неодноразово ставило українських дослідників у незручне становище щодо національної належності цих явищ. З іншого боку, жодна з фольклорних традицій сусідніх народів також не має повної відповідності за складом основних явищ із закарпатським фольклором. Існують відмінності і між фольклорними традиціями гуцулів, бойків та лемків, які проживають по той бік Карпатського хребта. Пошуки відповіді на питання про цю особливість не дали відповіді як на філологічному рівні, так і на географічному. Причина головно полягає в применшенні віку цих особливостей. Найбільша їх унікальність припадає на календарний фольклор, точніше майже на цілковиту його відсутність у гуцулів. З одного боку це легко пояснюється скотарською господарчою специфікою населення та відсутністю у зв’язку з цим жанрів, пов’язаних з аграрною магією (веснянки). З іншого ж тут мало відомі й купальські пісні, серед яких буває багато мотивів пошлюблення. Зрештою щлюбниі періоди пастухів і хліборобів відбуваються теж в різні періоди. Ще важче пояснити відсутність ліричних пісень на гуцульському діалекті та їх достатність на бойківському та лемківському. У гуцулів усі ці запити задовольняє коломийка. Як це не парадоксально, але найближче до гуцульської традиції фольклор басків та греків. Відтак стає очевидним, що відповіді на питання про унікальність гуцульського фольклору слід шукати не в сьогоденні, а в давніх шарах етноісторії. Унікальність Гуцульщини на археологічному тлі в контексті поширення фольклору визначається тим, що основна рільнича культура епохи неоліту культура лінійно-стрічкової кераміки, яка мала вирішальний вплив на формування хліборобських традицій а заодно й засобів магічного впливу на вегетаційну функцію землі, оминула Закарпаття. Ледь торкнулася його і то на пізньому етапі свого існування й культура трипільських орачів. Натомість Закарпаття опанувала культура Старчево-Кріш зі скотарською специфікою господарства. Це й визначило подальший хід розвитку фольклорних традицій, які тісно пов’язані зі способом виробництва. Подальші енеолітичні археологічні культури Полгар та Баден тільки поглибили цю специфіку. Осілість цього населення в регіоні підтверджує сучасний склад ДНК-кластерів місцевого населення. Серед нього третину становлять представники найпоширенішої в Східній Європі гаплогрупи R1a1, третину праєвропейської І1 та її балканської генної модифікації І2, а третину – близькосхідної E1b1b1a1b, яка поширилась на територію Закарпаття в епоху неоліту. Коли праєвропейська та арійська можуть вважатися тут пізнішого походження (ІІІ – 1 тис. до н.е.), то першооснову місцевого населення, схоже, становить близькосхідна (мігрувала з території сучасного Єгипту в V тис. до н.е.). Вона й визначила традиційну матрицю місцевого фольклору. Тим-то найближчі відповідники гуцульський фольклор знаходить серед північних македонців, албанців, греків, гагаузів, де близькосхідний генетичний компонент має приблизно такий же відсоток. Подальша асиміляція населення змінила його генетичні пропорції, та при сталому збереженні господарсько-культурних традицій істотного впливу на специфіку фольклору не мала.

The regional specificity of the Transcarpathian folklore has contrasting differences on the all-Ukrainian background, which has repeatedly put Ukrainian researchers in an uncomfortable position regarding the national belonging of these phenomena. On the other hand, none of the folklore traditions of the neighboring folks have a complete correspondence in terms of the main phenomena composition with the Transcarpathian folklore. There are also differences between the folklore traditions of the Hutsuls, Boyks and Lemks who live on the other side of the Carpathian Range. The search for an answer to the question about this feature did not yield an answer both at the philological and geographical level. The main reason lies in the underestimation of the age of these features. Their greatest uniqueness is due to the calendar folklore, or rather to its almost complete absence among Hutsuls. On the one hand, this is easily explained by the pastoral economic specificity of the population and, in this connection, the absence of genres related to agrarian magic (spring songs – vesnianky). On the other hand, the Kupala songs are also little known here, among which there are many motives for marriage. After all, the marriage periods of shepherds and farmers also occur in different periods. It is even more difficult to explain the lack of lyrical songs in the Hutsul dialect and their abundance in Boyks and Lemks folklore. Among the Hutsuls, all these requests are satisfied by a kolomyika. Paradoxically, the folklore of the Basques and Greeks is closest to the Hutsul tradition. Thus, it becomes obvious that answers to the question of the Hutsul folklore uniqueness should be sought not in the present, but in ancient layers of ethnohistory. The uniqueness of the Hutsul region on the archaeological background in the context of the folklore spread is determined by the fact that the main agricultural culture of the Neolithic era, the culture of linear and ribbon ceramics, which had a decisive influence on the formation of agricultural traditions and at the same time the means of magical influence on the vegetation function of the land, bypassed Transcarpathia. It was barely touched by the culture of the Trypillia ploughmen, and even then, at the late stage of its existence. Instead, Transcarpathia was mastered by the Starcevo culture with the pastoral specificity of the economy. This determined the further development of folklore traditions, which are closely related to the method of production. Further Eneolithic archaeological cultures of Polgar and Baden only deepened this specificity. The settlement of this population in the region confirms the modern DNA clusters composition of the local population. Among them, a third are representatives of the most common haplogroup R1a1 in Eastern Europe, a third is Proto-Indo- European I1 and its Balkan genetic modification I2, and a third is Middle Eastern E1b1b1a1b, which spread to the territory of Transcarpathia in the Neolithic era. While Proto-Indo-European and Aryan can be considered to be of later origin here (III – 1st millennium BC), the primary basis of the local population seems to be Middle Eastern (it migrated from the territory of modern Egypt in the 5th millennium BC). It determined the traditional matrix of local folklore. Therefore, Hutsul folklore finds its closest counterparts among the Northern Macedonians, Albanians, Greeks, and Gagauz, where the Middle Eastern genetic component has approximately the same percentage. The further assimilation of the population changed its genetic proportions, and with the steady preservation of economic and cultural traditions, it did not have a significant impact on the specifics of folklore.