Суд як суб’єкт судової правотворчості в цивільному судочинстві України

Abstract

Тематика наукових досліджень у сфері цивільного процесуального права показує, що науковці доволі часто спрямовують свої дослідження на окремі галузеві процесуально-правові інститути, при цьому звертають мало уваги на роботу суддів, які здійснюють не лише організаційні функції, спрямовані на дослідження доказів та їх оцінку, але і займаються правозастосовчою діяльністю з метою досягнення точності по урегулювання спірних відносин нормами права. Це питання є одним із найважливіших і в той же час найскладнішим в сфері правосуддя. Саме цій проблематиці і присвячена дана робота. Сьогодні правозастосовча практика судів загальної юрисдикції все частіше і частіше виходить за межі механічного застосування норм права, що завжди було характерним для позитивістської школи права. Континентальне право, яке ґрунтується на даній теорії, передбачає стабільність статутного права, яке охоплює всі без виключно законодавчі акти. Така стабільність спостерігалася в Європі з ХVІІІ століття по кінець першої половини ХХ століття. З цього часу суспільні відносини, обумовлені стрімким розвитком науки, техніки, інформаційних технологій, глобалізацією економіки, міграційними процесами почали суттєво випереджати правотворчі можливості законодавця, який об’єктивно не встигає урегульовувати все нові і нові відносини, які виникають в суспільстві кожного дня. Таким чином, правосуддя як в європейських країнах, так і нашій державі все частіше і частіше стикається з тим, що ті чи інші суспільні відносини неурегульовані нормами права або урегульовані неповно, нечітко чи суперечливо. Це означає, що ціла низка законодавчих актів має в наявності ті чи інші законодавчі прогалини, які оперативно усунути законодавець не має реальної можливості. Таким чином, суди, які здійснюють правозастосування, починають вдаватись до судової правотворчості, долаючи в такий спосіб наявні законодавчі прогалини.В статті досліджується механізм правотлумачення та особливості застування аналогії в праві, під час яких в таких процесах має місце певний рівень правової новизни, яка характеризує судову правотворчість з точки зору судової практики.

The practice of scientific research in the field of civil procedural law shows that scientists quite often direct their research to substantive procedural legal institutions, paying little attention to the seemingly invisible work of judges, who perform not only organizational functions aimed at researching evidence and evaluating it, but also engage in law enforcement activities with the aim of achieving accuracy in the regulation of disputed relations by legal norms. This question is one of the most important and at the same time the most difficult in justice. This work is dedicated to this issue. Today, the law enforcement practice of courts of general jurisdiction more and more often goes beyond the mechanical enforcement of legal norms, which has always been characteristic of the positivist theory of law. Continental law, which is based on this theory, presupposes, and hence the stability of statutory law, which covers all legislative acts without exception. Such stability was observed in Europe from the 18th century to the end of the first half of the 20th century. Since that time, social relations caused by the rapid development of science, technology, information technologies, globalization of the economy, migration processes began to significantly outpace the law-making capabilities of the legislator, who objectively does not have time to regulate more and more new relations that arise in society every day. Thus, justice both in European countries and in our country is more and more often faced with the fact that certain social relations are not regulated by legal norms or are regulated incompletely, vaguely or inconsistently. This means that a number of legislative acts have some or other legislative gaps, which the legislator has no real opportunity to promptly eliminate. Thus, law enforcement courts begin to resort to judicial law-making, thereby overcoming existing legislative gaps.The article examines the mechanism of legal interpretation and the peculiarities of establishing legal analogies, during which a certain level of legal novelty occurs in such processes, which characterizes judicial law-making from the point of view of judicial practice.